действующее вещество: 1 таблетка содержит лизиноприла дигидрата эквивалентно лизиноприла 5 мг, 10 мг или 20 мг
Вспомогательные вещества: кальция гидрофосфат, манит (Е 421), крахмал кукурузный, магния стеарат, железа оксид.
Ингибиторы АПФ (АПФ).
Код АТС С09А А03.
Монотерапия и / или комбинированная терапия.
- Артериальная гипертензия;
- хроническая сердечная недостаточность
- острый инфаркт миокарда при отсутствии артериальной гипотензии (систолическое давление более 100 мм рт.ст.);
- диабетическая нефропатия у пациентов с инсулинозависимым и сахарным диабетом 2 типа.
Повышенная чувствительность к Лизиноприла или к любой из вспомогательных веществ, или любые другие ингибиторы АПФ, ангионевротический отек, в т.ч. связанный с применением ингибиторов АПФ в анамнезе, идиопатический и наследственный отек Квинке, кардиогенный шок, гиповолемия, острый инфаркт миокарда (систолическое давление ниже 90 мм рт.ст.), стеноз почечной артерии, почечная недостаточность, состояние после трансплантации почки, протеинурия более 500 мг / 24 ч, стеноз аорты, гипертрофическая кардиомиопатия с обструкцией путей оттока, митральный стеноз, первичный гиперальдостеронизм, беременность и период кормления грудью, возраст до 18 лет.
Препарат принимают внутрь 1 раз в день утром, независимо от приема пищи в одно и то же время, запивая достаточным количеством воды.
Дозу и курс лечения устанавливает врач индивидуально в зависимости от тяжести заболевания, состояния функции почек и сопутствующей терапии.
Артериальная гипертензия. Для пациентов, которые не получали другие антигипертензивные средства,
рекомендуемая начальная доза составляет 2,5 мг 1 раз в сутки. Для достижения максимального эффекта
необходимо провести 2-4 недельный курс лечения Лизиноприлом и только после этого решать вопрос об увеличении дозы. При недостаточном терапевтическом эффекте дозу можно постепенно, в течение недели, увеличить до 10-20 мг 1 раз в сутки, в зависимости от клинической ситуации. Обычно суточная поддерживающая доза составляет 10-20 мг. Максимальная суточная доза составляет 40 мг в день.
Если такая доза не дает удовлетворительного гипотензивного эффекта, можно дополнительно назначить другой антигипертензивный препарат другой фармакотерапевтической группы по утвержденным схемам.
Сердечная недостаточность. У пациентов с хронической застойные сердечной недостаточностью лечение начинают с назначения препарата в дозе 2,5 мг 1 раз в сутки. В процессе лечения данную дозу постепенно повышают в зависимости от терапевтического ответа и индивидуальной реакции пациента на назначенное лечение. Рекомендуемая терапевтическая доза составляет 20 мг 1 раз в сутки.
Острый инфаркт миокарда. У пациентов с острым инфарктом миокарда с элевацией сегмента ST Лизиноприл назначают в течение 24 часов после появления первых симптомов заболевания (при отсутствии противопоказаний). Начальная доза составляет 5 мг 1 раз в сутки, терапевтическая — 10 мг 1 раз в сутки. Пациентам с артериальным систолическим давлением, не превышающим 120 мм рт. ст., лечение следует начать с дозы 2,5 мг 1 раз в сутки. В случае развития артериальной гипотензии (артериальное систолическое давление менее 100 мм рт.ст.) терапевтическая доза не должно превышать 5 мг 1 раз в сутки, при необходимости дозу нужно уменьшить до 2,5 мг. Если после приема Лизиноприла в дозе 2,5 мг артериальное систолическое давление в течение 1:00 остается ниже 90 мм рт.ст., препарат следует отменить. Рекомендуемый срок лечения Лизиноприлом в поддерживающей дозе 10 мг в сутки составляет 6 недель, после чего нужно переоценить необходимость дальнейшего приема препарата. При дисфункции левого желудочка лечение следует продолжать в дозе 10-20 мг 1 раз в сутки.
Сахарный диабет и нефропатия. У пациентов с инсулинозависимым сахарным диабетом лечение следует начинать с низких доз и проводить под контролем врача.
У пациентов с сахарным диабетом 2 типа и начальной стадией нефропатии начальная доза Лизиноприла составляет 10 мг 1 раз в сутки. Максимальная суточная доза — 20 мг 1 раз в сутки.
Больные с почечной недостаточностью. Режим дозирования у пациентов с почечной недостаточностью нужно корректировать в соответствии с показателями функции почек.
Дозу рассчитывают в соответствии со значениями уровня клиренса креатинина или уровня креатинина:
|
КК, мл / мин |
Начальная доза, мг / сутки |
|
30-70 |
5-10 |
|
10-30 сыворотке крови до 300 мкмоль / л) |
2,5-5 |
|
меньше 10 (включая больных, лечившихся гемодиализом) |
2,5 |
Не нужно превышать максимальную суточную дозу 20 мг, а пациентам с клиренсом креатинина менее 30 мл / мин — 10 мг в сутки.
В отдельных случаях данной категории пациентов целесообразно удлинять интервалы между приемами препарата (1 раз в 2 суток). При необходимости назначения препарата в дозе 2,5 мг применяется другая лекарственная форма.
Обычно Лизиноприл хорошо переносится. Большинство побочных эффектов слабо или умеренно выражены и не требуют отмены препарата.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: артериальная гипотензия (особенно после приема первой дозы препарата пациентами с гипонатриемией, дегидратацией, сердечной недостаточностью), ортастатични реакции, сопровождающиеся головокружением, слабостью, нарушением зрения и обмороком. Имеются сообщения о развитии тахикардии или брадикардии и других нарушений сердечного ритма, боли за грудиной (при выраженной артериальной гипотензии), васкулита, инсульта, инфаркта миокарда, феномен Рейно, сердцебиение.
У пациентов с острым инфарктом миокарда возможно (особенно в первые 24 часа) блокада II-III степени, выраженная артериальная гипотензия, дегидратация, кардиогенный шок.
Со стороны мочеполовой системы: нарушение функции почек, острая почечная недостаточность, пиелонефрит, дизурия, олигурия, анурия, уремия; протеинурия, мочевые отеки.
Со стороны репродуктивной системы: ослабление либидо, импотенция, гинекомастия.
Со стороны дыхательной системы: сухой кашель, бронхит, одышка, бронхоспазм, пароксизмальная постуральное одышка, синусит, ринит и глоссит. В отдельных случаях возможно возникновение эозинофильной пневмонии, эмболии и инфаркта легких, кровохарканье, астмы, плеврального выпота.
Со стороны пищеварительного тракта: диспепсия, боль в животе, глоссит, сухость во рту, тошнота, рвота, гастралгия, анорексия, запор и диарея. Имеются сообщения о нарушении функции печени с повреждением и некрозом гепатоцитов, развитием гепатоцеллюлярного или холестатического гепатита, желтухи, печеночной недостаточности и панкреатита.
Аллергические и иммунологические реакции: ощущение жара, гиперемия кожи, зуд, сыпь, крапивница, отек слизистых оболочек. В отдельных случаях — ангионевротический отек губ, лица, гортани, глотки и / или конечностей, лихорадка, аутоиммунные заболевания.
Со стороны кожи и пидклитковои клетчатки: потоотделение, полиморфная алопеция, фотосенсибилизация, пемфигус. Зафиксированы серьезные кожные реакции, а именно пузырчатка, полиморфная эритема, эксфолиативный дерматит, синдром Стивенса-Джонсона и токсический эпидермальный некролиз. В единичных случаях — псориазоподобные изменения кожи, эритема, онихолизис, кожная псевдолимфома.
Со стороны опорно-двигательной системы: миалгия, артралгия и / или артрит.
Со стороны крови: анемия, тромбоцитопения, лейкопения, лейкоцитоз, эозинофилия, в отдельных случаях — нейтропения, агранулоцитоз или панцитопения, снижение гематокритного числа, гемолитическая анемия, лимфаденопатия.
Со стороны нервной системы: нарушения сна, сонливость, бессонница, снижение памяти, парестезии, астения, атаксия, периферическая нейропатия, тремор, шум в ушах, дисгевзия; очень редко — спутанность сознания, транзиторное нарушение мозгового кровообращения, судорожные подергивания мышц конечностей и губ.
Со стороны психики: нервозность, раздражительность, депрессия.
Со стороны органа зрения: диплопия, фотофобия, снижение остроты зрения.
Изменение лабораторных показателей: повышение уровня креатинина и азота мочевины сыворотки крови, нарушение электролитного баланса (гиперкалиемия, гипонатриемия) временное повышение СОЭ, функции печени-активности АсАТ, АлАТ и уровня билирубина в сыворотке крови, редко — гиперурикемия и положительный тест на антинуклеарные антитела.
Общие проявления: головная боль, повышенная утомляемость, головокружение.
Другие: увеличение массы тела, развитие инфекций, включая Herpes zoster , сахарный диабет.
Возможно резкое снижение артериального давления с нарушением перфузии жизненно важных органов, шок, нарушение электролитного баланса крови, острая почечная недостаточность, тахикардия, гипервентиляция, сердцебиение, брадикардия, головокружение, кашель и тревожность.
Лечение. Отменить препарат. При сохраненном сознании следует промыть желудок, принять активированный уголь или другие энтеросорбенты, уложить пациента на спину в горизонтальное положение с низким подголовником, отведенной в сторону головой и приподнять вверх ноги.
При значительной передозировке пациент подлежит немедленной госпитализации для проведения интенсивных методов детоксикации. Проводят симптоматическую терапию, направленную на поддержание адекватного перфузионного давления, дыхания и кровообращения, восстановление объема циркулирующей крови и функции почек. Эффективно применение гемодиализа, но при этом нельзя применять полиакрилонитрильные металсульфонатни высокопроточных мембраны, например AN 69 Необходимо постоянно контролировать показатели жизненно важных функций, концентрации сывороточных электролитов и креатинина.
Препарат назначают в период беременности. Если пациентка продолжает терапию ингибиторами АПФ, перед планированием беременности данную терапию необходимо изменить на альтернативное антигипертензивное лечение препаратами, которые имеют соответствующий профиль безопасности при применении во время беременности.
Когда установлена беременность, лечение ингибиторами АПФ следует немедленно приостановить и при необходимости начать альтернативное лечение.
Младенцев, матери которых применяли ингибиторы АПФ, необходимо внимательно наблюдать, в связи с возможностью развития артериальной гипотензии.
Неизвестно, Лизиноприл попадает в грудное молоко, поэтому его назначают в период кормления грудью или при острой необходимости применения препарата прекращают кормление.
Эффективность и безопасность применения препарата у детей не были полностью подтверждены, поэтому
применение Лизиноприла детям не рекомендуется.
До начала лечения Лизиноприлом по возможности следует нормализовать уровень натрия и / или восстановить утраченный объем жидкости.
Во время лечения Лизиноприлом, особенно при приеме начальной дозы, необходим регулярный контроль артериального давления, функции почек, показателей гемограммы, массы тела, а также уровня белка в плазме крови, мочевины, креатинина и соблюдать диету.
Перед применением препарата следует тщательно оценить соотношение риск / польза в следующих случаях.
Гиперчувствительность. Особенно осторожно назначать препарат больным с гиперчувствительностью и аллергическими реакциями в анамнезе (анафилактоидные реакции, ангионевротический отек). Имеются сообщения о развитии тяжелых, а иногда и фатальных анафилактических реакций у пациентов, получавших терапию ингибиторами АПФ. Возникновение таких реакций наиболее вероятно у лиц с известной гиперчувствительностью ко многим аллергенам в анамнезе.
При развитии аллергических реакций необходимо немедленно отменить препарат и назначить соответствующее лечение. Тяжелые анафилактические реакции, сопровождающиеся отеком языка, голосовой щели, гортани, требуют немедленного применения неотложной терапии, в частности введение адреналина. В неотложном порядке при отсутствии венозного доступа начинают лечение с подкожного введения 0,3-0,5 мл 0,18% раствора адреналина. При отсутствии адреналина вводят один из перечисленных ГКС 60-120 мг раствора преднизолона (2-4 ампулы по 30 мг в 1 мл), 12-20 мг дексаметазона (3-5 ампул по 4 мг в 1 мл), 100 -250 мг суспензии гидрокортизона ацетата (4-5 ампул 2,5% суспензии по 2 мл, дозу следует разделить на 2 отдельные введения). По показаниям применяют оксигенотерапию, обеспечивают проходимость дыхательных путей, включая интубацию или трахеостомию.
Заболевания сердечно-сосудистой системы. Лизиноприл нужно с особой осторожностью (в условиях стационара) назначать пациентам со злокачественной артериальной гипертензией или артериальной гипертензией почечного генеза и при состояниях, сопровождающихся снижением ОЦК:
- у пациентов с гиповолемией, гипонатриемией, возникших вследствие применения диуретиков, бессолевой диеты, профузной диареи и / или рвота, а также после диализа, возможно развитие внезапной тяжелой артериальной гипотензии, острой почечной недостаточности. В таких случаях следует компенсировать потерю жидкости и солей до начала лечения Лизиноприлом и обеспечить адекватное медицинское наблюдение. Есть смысл отменить диуретики или снизить их дозу за 2-3 суток до начала лечения ингибиторами АПФ, но, если это невозможно, препарат нужно начать с минимально рекомендонои дозы (2,5 мг)
- у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью может возникнуть артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы. При применении препарата в больших дозах могут возникнуть случаи повышения концентрации калия, креатинина, мочевины и небелкового азота в сыворотке крови.
В случае развития артериальной гипотензии необходимо снизить дозу Лизиноприла или отменить препарат. Возникновения артериальной гипотензии и повышения функциональных почечных проб после приема препарата не исключает возможность его применения в дальнейшем, однако требует снижения начальной дозы и поэтапного подбора поддерживающей дозы
- у пациентов с острым инфарктом миокарда с элевацией сегмента ST лечение следует начинать в первые 24 часа с момента появления симптомов заболевания при условии стабильной гемодинамики без проявлений кардиогенного шока (систолическое давление более 100 мм рт.ст.), отсутствии гиповолемии и почечной недостаточности
- у пациентов с выраженным аортальным или митральным стенозом, обструктивной гипертрофической кардиомиопатией и другими заболеваниями, затрудняющие отток крови из полостей сердца, цереброваскулярной недостаточностью нужно обеспечить тщательное медицинское наблюдение.
Заболевания эндокринной системы. При инсулинзависимый сахарный диабет (в связи с тенденцией к гиперкалиемии) лечение Лизиноприлом следует начинать с низких доз и проводить под наблюдением врача.
При наличии первичного гиперальдостеронизма ингибиторы АПФ неэффективны, в связи с этим применять их в этом случае не рекомендуется.
При гипоренинемичному гипоальдостеронизм, что чаще всего развивается у пациентов пожилого возраста с диабетической нефропатией, возможна тяжелая гиперкалиемия.
Заболевания мочеполовой системы. У пациентов с почечной недостаточностью, двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом почечной артерии единственной почки, после трансплантации почек во время лечения Лизиноприлом нужно обеспечить тщательное медицинское наблюдение. В данных пациентов возможно повышение уровня креатинина и азота мочевины в сыворотке крови, гиперкалиемия и гипонатриемия, редко — протеинурия. Нужно проводить коррекцию дозы в соответствии с показателями функции почек.
Лизиноприл может применяться для лечения начальных стадий диабетической нефропатии у норматинзивних пациентов и пациентов с артериальной гипертензией при появлении микроальбуминурии (30-300 мг / 24 ч).
Не рекомендуется применение препарата у пациентов, находящихся на гемодиализе с использованием диализных мембран с высокой проницаемостью в связи с риском возникновения анафилактоидных реакций.
Если больному предварительно проводили терапию диуретиками, то прием препаратов необходимо прекратить за 2-3 дня до начала применения Лизиноприла. Когда это невозможно, то начальная доза Лизиноприла не должна превышать 5 мг в день. В этом случае после приема первой дозы рекомендуется врачебный контроль в течение нескольких часов (максимальное действие достигается через 6:00), поскольку может возникнуть симптоматическая артериальная гипотензия.
Заболевания пищеварительной системы. Следует осторожно применять Лизиноприл пациентам с печеночной недостаточностью. Есть сообщения о случаях холестатической желтухи с прогрессированием в фульминантной некроз.
Если у пациента развилась желтуха или незначительно повысились уровни печеночных ферментов, применение препарата следует прекратить и обеспечить пациенту строгий тщательный надзор.
Заболевания со стороны костно-мышечной системы, аутоиммунные и аллергические заболевания. Во время терапии препаратом возможно ухудшение течения болезни Рейно. У пациентов с коллагенозами, подагрой, угнетением функции костного мозга возможно возникновение побочных реакций. Нужно переоценить соотношения риск / польза. В случае применения препарата пациентам следует обеспечить тщательное медицинское наблюдение и проводить адекватный мониторинг лабораторных показателей.
В случае развития тяжелых кожных реакций применение преперата следует прекратить.
При одновременном лечении аллергических состояний применение препарата не рекомендуется.
Нарушение водно-электролитного баланса и других лабораторных показателей. К началу ликавання Лизиноприлом у пациентов с нарушением показателей водно-электролитного баланса, кислотно-основного состояния и функциональных показателей деятельности почек и печени, при гиперурекемия нужно провести их соответствующую коррекцию в условиях стационара.
В период лечения может возникнуть гиперкалиемия, редко — повышение уровня креатинина, протеинурия, особенно у пациентов с почечной и / или сердечной недостаточностью, требует тщательного лабораторного контроля.
Следует очень осторожно назначать Лизиноприл пациентам с повышенным уровнем креатинина в сыворотке крови (150-180 мкмоль / л).
У пациентов с тяжелой почечной недостаточностью развивается гиперкалиемия, гипонатриемия, гипокальциемия, гиперфосфатемия и гипермагниемия.
При развитии данных осложнений следует отменить препарат, госпитализировать пациента и привести нарушены показатели к норме.
Применение при общей анестезии. К проведению анестезии следует предупредить анестезиолога (хирурга) о приеме препарата. При необходимости проведения общего обезболивания пациенту, лечится Лизиноприлом, последний необходимо отменить за 3 суток до анестезии. Если после приема препарата прошло менее 72 часов, то во время наркоза нужно учесть больший риск возникновения побочных реакций со стороны сердечно-сосудистой системы.
Применение у пациентов пожилого возраста. При применении Лизиноприла пациентам пожилого возраста возможна повышенная чувствительность к препарату (риск развития артериальной гипотензии и ортостатических реакций) даже при назначении рекомендованных доз препарата. Нужно учитывать повышенную чувствительность и начинать лечение с малых доз, и постепенно в процессе лечения проводить коррекцию дозы путем индивидуального подбора оптимальной клинически действующей суточной дозы.
Оговорки. Во время лечения Лизиноприлом нужно быть осторожным при физических нагрузках, особенно в жаркую погоду, в связи с риском развития дегидратации и повышения антигипертензивного эффекта в результате снижения ОЦК.
Новорожденных, матери которых во время беременности применяли Лизиноприл, следует обследовать на предмет развития артериальной гипотензии, олигурии, гиперкалиемии.
При применении препарата возможно возникновение головокружения, артериальной гипотензии, особенно в начале терапии.
В период лечения Лизиноприлом следует воздерживаться от управления транспортом и выполнения потенциально опасных видов деятельности, требующих концентрации внимания и повышенной скорости психомоторных реакций.
При одновременном применении Лизиноприла с другими антигипертензивными средствами (блокаторы альфа-, бета-адренорецепторов, антагонисты ионов кальция, блокаторы рецепторов ангиотензина II) потенциируется гипотензивное действие препарата.
При комбинированном применении с другими антигипертензивными средствами нужно начинать лечение Лизиноприлом с низких доз и тщательно контролировать артериальное давление и пульс (не менее 3 раз в сутки) и / или находиться под наблюдением врача.
Между различными представителями группы ингибиторов АПФ возможна перекрестная чувствительность.
При применении Лизиноприла диуретики (фуросемид, маннитол, этакриновая кислота, спиронолактон, триамтерен, амилорид) усиливается антигипертензивное действие препарата может привести к значительному снижению артериального давления. Одновременное применение с калийсберегающими диуретиками (спиронолактон, триамтерен, амилорид) может привести к развитию гиперкалиемии.
Гиперкалиемия скорее всего может развиться у пациентов с почечной недостаточностью и сахарным диабетом и может быть спровоцирована приемом циклоспорина, препаратов калия, пищевых добавок, содержащих калий.
Нужно с особой безопасностью назначать диуретики, особенно пациентам с заболеванием почек и людям пожилого возраста. Во время терапии нужно следить за артериальным давлением и своевременно контролировать уровень электролитов (калия, натрия, хлора, кальция) и функциональных почечных проб в плазме крови.
При применении Лизиноприла со средствами для наркоза, миорелаксантами, имеющих гипотензивное действие, наркотическими анальгетиками, снотворными средствами и антидепрессантами усиливается гипотензивное действие препарата.
В случае одновременного применения с анестетиками, имеющих гипотензивное действие, во время наркоза Лизиноприл может блокировать образование ангиотензина II, повышая (вторично) активность ренина плазмы крови, что приводит к значительным колебаниям артериального давления во время операции. В случае, если после приема Лизиноприла прошло менее 72 часов и необходимость проведения анестезии, в предоперацийному периоде или во время операции нужно увеличить ОЦК, назначив солевые коллоидные, кристаллоидные и плазмозаминюючи растворы.
Лизиноприл усиливает проявления алкогольной интоксикации. На фоне действия алкоголя возможно усиление гипотензивного действия препарата. Нужно избегать применения этанола при лечении Лизиноприлом либо не принимать Лизиноприл в течение 1 суток после применения этанола.
При совместном применении с тромболитиками (стрептокиназа, Метализе, актилизе т.д.) существует риск развития артериальной гипотензии. Нужно осторожно назначать Лизиноприл пациентам, которым вводился тромболитик в течение 6-12 часов после введения последнего.
Пероральные гипогликемические средства (производные сульфонилмочевины — метформин, бигуаниды — глибенкламид т.п.) и инсулин при совместном применении с Лизиноприлом могут усиливать гипотензивное действие в первые недели комбинированной терапии.
При одновременном применении с эстрогенами за счет задержки жидкости в организме, может снизиться антигипертензивный эффект препарата.
Симпатомиметики (адреналин, норадреналин, мезатон, эфедрин) значительно ослабляют гипотензивное действие Лизиноприла.
Антигипертензивный эффект Лизиноприла снижается при значительном применении натрия хлорида.
Прием антацидных средств, колестерамину, сорбентов снижают всасывание Лизиноприла из желудочно-кишечного тракта, что может снизить гипотензивное действие препарата. В случае необходимости применения сорбентов и антацидных средств, последние нужно принять за 1,5-2 часа до применения Лизиноприла.
При совместном применении с нестероидными противовоспалительными средствами (НПВС), особенно с индометацином, последний снижает антигипертензивный эффект Лизиноприла. При данных комбинациях возможны нарушения функции почек, повышение уровня калия в сыворотке крови. При необходимости комбинированного применения с НПВС нужно контролировать состояние функции почек и уровень калия в сыворотке крови.
При применении Лизиноприла с препаратами лития (лития карбонат, микалит, Литонит т.п.) возможна задержка элиминации лития из организма и повышение риска развития его токсических эффектов (кардиотоксического, нейротоксического). В данном случае нужно проконсультироваться с врачом относительно режима дозирования обоих препаратов.
При применении со средствами, имеют миелосупрессивную действие, повышается риск развития нейтропении и / или агранулоцитоза.
Аллопуринол, цитостатики, иммунодепрессанты, ГКС, прокаинамид при одновременном применении с Лизиноприлом могут приводить к развитию лейкопении.
При проведении диализной терапии и одновременного применения Лизиноприла существует риск возникновения анафилактоидных реакций при использовании высокопроточных полиакрилонитрильных металсульфонатних мембран (например AN 69).
Лизиноприл можно применять с глицеролтринитратом для внутривенного или трансдермального использования.
При одновременном применении Лизиноприла с дигоксином и нитратами клинически значимых побочных реакций не зарегистрировано.
Препараты золота. При совместном применении ингибитора АПФ с препаратами золота могут возникать единичные нитритные реакции (симптомы, включающие отек лица, тошноту, рвоту и артериальную гипотонию, наблюдались у пациентов, лечившихся инъекционными препаратами золота (Нитрии ауротималат)) и совместное с ингибитором АПФ.
Фармакологические. Лизиноприл — ингибитор АПФ, блокирует превращение ангиотензина I в ангиотензин II. Снижает концентрацию в крови ангиотензина II, альдостерона, уменьшает образование Аргинин-вазопрессина и ендотилину-I, обладающих вазоконстрикторными действия. Препарат препятствует деградации брадикинина и повышает концентрацию эндогенных простагландинов, обладают сосудорасширяющим действием. Ингибирует тканевую ренин-ангиотензиновую систему сердца, при длительном применении предупреждает гипертрофию миокарда и дилатацию желудочков сердца или способствует их обратному развитию. При системном применении постепенно снижается артериальное систолическое и диастолическое давление, общее периферическое сосудистое сопротивление, сопротивление сосудов почек, улучшается кровообращение в почках, пост и преднагрузку на сердце, давление в малом круге кровообращения и сопротивление сосудов легких, увеличивается сердечный выброс, повышается толерантность к физической нагрузки. Лизиноприл повышает (вторично) активность ренина плазмы крови.
При длительном применении снижает вероятность развития повторного инфаркта миокарда, нарушений коронарного кровообращения и ишемии миокарда.
У пациентов с хронической сердечной недостаточностью Лизиноприл в высоких дозах (35 мг) снижает общую смертность на 12%, а также уменьшает количество госпитализаций по поводу декомпенсации сердечной недостаточности на 24%.
Антигипертензивный эффект проявляется через 1-2 часа после приема, максимальный эффект — примерно через 6:00. Стабилизации терапевтического эффекта отмечают через 3-4 недели. Оптимальный антигипертензивный эффект Лизиноприла развивается при систематическом длительном применении в течение 1-2 месяцев.
Синдром отмены не регистрировали.
Фармакокинетика. После приема из желудочно-кишечного тракта абсорбируется 25% (6-60%) принятой дозы Лизиноприла. Прием пищи не влияет на абсорбцию препарата. Биодоступность составляет 25%. Максимальная концентрация в крови достигается в течение 7:00 и составляет 90 нг / мл. Связь с белками плазмы крови составляет 6-10%.
Не метаболизируется. Выводится почками в неизменном виде. Клиренс Лизиноприла у здоровых лиц составляет 50 мл / мин. Период полувыведения у пациентов с нормальной функцией почек составляет 12:00.
Лизиноприл проникает через плацентарный барьер и незначительно через гематоэнцефалический барьер, не кумулирует в тканях.
У пациентов с печеночной недостаточностью несколько уменьшается абсорбция Лизиноприла и незначительно уменьшается клиренс.
У пациентов с почечной недостаточностью при снижении клиренса креатинина менее 30 мл / мин значительно удлиняется период полувыведения, максимальная концентрация в плазме крови препарата и продолжительность действия.
У пациентов пожилого возраста концентрация в плазме крови и AUC повышается примерно в 2 раза.
Лизиноприл выводится при гемодиализе. В течение 4:00 терапии гемодиализом концентрация в плазме крови уменьшается в среднем до 60%.
круглые двояковыпуклые розового или светло-розового цвета. Допускаются вкрапления.
Хранить в сухом, защищенном от света месте при температуре не выше 25 0 С.
Хранить в недоступном для детей месте.
По 10 таблеток по 5 мг, 10 мг, 20 мг в блистере, по 3 блистера в пачке.
По 30 таблеток по 5 мг, 10 мг, 20 мг во флаконе.
Лизиноприл
- Список товаров
- Инструкции
-
Цены в аптеках
-
Аналоги
С этим товаром покупают
Редакторская группа
Дата создания: 27.04.2021
Дата обновления: 21.05.2023
Автор
Рецензент
Лизиноприл
Лизиноприл — антигипертензивное средство.
Форма выпуска и состав
Лекарство Лизиноприл производится в форме таблеток. Их фасуют по 10 шт. в блистеры, в картонную пачку вкладывают инструкцию по применению и 1–5 блистеров.
В качестве действующего вещества используют лизиноприл, в одной таблетке его содержится 5, 10 или 20 мг.
Дополнительные компоненты: кремния диоксид коллоидный, микрокристаллическая целлюлоза, лактоза, крахмал, магния стеарат, тальк.
Фармакологические свойства
Лизиноприл — средство из группы ингибиторов АПФ (ангиотензинпревращающего фермента), уменьшающее продукцию вазоконстриктора ангиотензина II. Это влечет за собой снижение выделения корой надпочечников гормона альдостерона.
Фармакодинамика
Лизиноприл — ингибитор АПФ. АПФ пептидилдипептидазою, которая катализирует превращение ангиотензина I в вазоконстрикторный пептид, ангиотензин II, который также стимулирует секрецию альдостерона. Ингибирование АПФ приводит к снижению концентрации в плазме крови ангиотензина II, что приводит к снижению активности вазопрессоров и секреции альдостерона. Последнее снижение может привести к увеличению концентрации калия в сыворотке крови. Поскольку механизм действия при гипертензии осуществляется с помощью подавления ренин — ангиотензин — альдостероновой системы, лизиноприл оказывает гипотензивное действие даже в гипертензивных пациентов с низким уровнем ренина. АПФ идентичен кининазы — фермента, разрушающего брадикинин. Роль повышенного уровня брадикинина (что имеет выраженные вазодилатирующие свойства) в ходе лечения лизиноприлом полностью не выяснена и требует дальнейшего изучения.
Фармакокинетика
Абсорбция. После приема лизиноприл медленно и не полностью всасывается в пищеварительном тракте. Абсорбция после приема составляет примерно 25% из межиндивидуальной вариабельностью (6 — 60%). Одновременный прием пищи не влияет на всасывание. Максимальная концентрация в плазме крови достигается через 6 — 8:00.
Распределение. Равновесные концентрации в сыворотке крови достигаются в течение 2-3 дней после введения препарата. Кроме АПФ, не связывается с белками плазмы крови.
Метаболизм и выведение. Не метаболизируется, выводится с мочой в неизмененном виде. Удаляется при гемодиализе.
Фармакокинетика в особых групп пациентов.
При нарушении функции почек выведение лизиноприла снижается пропорционально степени нарушения функциональных нарушений (это снижение становится клинически важным при клубочковой фильтрации ниже 30 мл/мин).
При сердечной недостаточности почечный клиренс лизиноприла снижается.
Для пациентов пожилого возраста характерны высокие концентрации лизиноприла в плазме крови и значение площади под кривой «концентрация-время» (увеличены примерно на 60%), чем у пациентов более молодого возраста.
Показания
Лизиноприл назначают для лечения артериальной гипертензии, при необходимости — одновременно с другими гипотензивными лекарствами.
Совместно с диуретиками Лизиноприл используют при ХСН.
В первые сутки после острого инфаркта миокарда препарат назначают для предупреждения нарушения функции левого желудочка и профилактики развития сердечной недостаточности при условии стабильности показателей гемодинамики.
Для снижения белка в моче Лизиноприл рекомендуют больным диабетической нефропатией:
- инсулинозависимым с нормальным АД;
- инсулиннезависимым с повышенным АД.
Купить таблетки Лизиноприл можно с помощью сайта МИС Аптека 9-1-1. Актуальная цена Лизиноприла указана в каталоге сайта МИС Аптека 9-1-1.
Противопоказания
Препарат Лизиноприл запрещено принимать:
- детям и подросткам до 18 лет;
- пациентам с признаками развития ангионевротического отека в анамнезе;
- больным с непереносимостью галактозы, дефицитом лактазы или глюкозо-галактозной мальабсорбцией;
- период беременности и кормления грудью. Известно, что длительное воздействие ингибиторов АПФ во время II и III триместров беременности стимулирует появление фетотоксичности (снижение функции почек, маловодие, задержку окостенения черепа) и неонатальной токсичности (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гиперкалиемия). В случае воздействия ингибиторов АПФ во время Второй триместр беременности рекомендуется контролировать функцию почек и кости черепа с помощью УЗИ;
- лицам с гиперчувствительностью к ингредиентам Лизиноприла или другим ингибиторам АПФ.
Билатеральных стеноз почечной артерии или стеноз артерии единственной почки острый инфаркт миокарда с нестабильной гемодинамикой; кардиогенный шок одновременное применение препарата и высокопропускными мембран с полиакрилнитрилнатрию-2-метилалилсульфонат (например, AN 96) при срочном диализе; пациенты с уровнем креатинина в сыворотке крови ≥ 220 мкмоль/л.
С осторожностью, учитывая потенциальные риски, средство следует использовать при стенозе артерий и дисфункции почек. Лечение нужно проводить под контролем уровня калия и натрия в крови, а также почечной функции.
Лизиноприл: инструкция по применению
Таблетки показано принимать взрослым 1 раз в сутки, желательно в утренние часы в одно и то же время, без привязки к приемам пищи.
Оптимальная дозировка и продолжительность терапии определяются врачом индивидуально.
Лечение артериальной гипертензии, как правило, начинают с дозы 2,5 мг (½ таблетки 5 мг), если до этого пациент не принимал другие гипотензивные медикаменты. Эффект терапии оценивают минимум через 2 недели и при необходимости повышают дозу. Максимально допустимая суточная доза составляет 40 мг. При отсутствии удовлетворительного ответа к терапии добавляют гипотензивный препарат из другой фармакологической группы.
Пациентам с ХСН изначально назначают Лизиноприл по 2,5 мг в сутки. При отсутствии нужного эффекта дозу постепенно увеличивают, вплоть до 20 мг.
Пациентам с систолическим артериальным давлением (120 мм рт. Ст. Или ниже) в первые 3 дня после инфаркта миокарда назначают сниженную дозу лизиноприла — 2,5 мг. Начальная суточная доза при остром инфаркте составляет 2,5–5 мг, постепенно ее повышают до 10–20 мг.
Пациентам одновременно следует принимать обычную стандартную терапию с тромболитическими лекарственными средствами, ацетилсалициловой кислотой и β — блокаторами. Лизиноприл совместим с нитроглицерином, введенным внутривенно или трансдермально.
Пациенты пожилого возраста.
В клинических исследованиях не были выявлены различия эффективности или безопасности препарата в связи с возрастом. Начальная доза лизиноприла, назначаемой лицам пожилого возраста со снижением функции почек, должно быть вiдкоригована согласно таблице 1. Впоследствии дозирования определяется в зависимости от реакции и артериального давления. При определении адекватной дозы для пациентов с болезнями почек учитывают клиренс креатинина.
Особенности применения
У пациентов, имеющих в анамнезе ангионевротический отек, не связанный с применением ингибиторов АПФ, может быть повышен риск развития ангионевротического отека в ответ на применение препаратов данной группы.
Печеночная недостаточность. С приемом ингибиторов АПФ связывают развитие редкого синдрома, который начинается с холестатической желтухи или гепатита и переходит в молниеносный некроз печени, иногда с летальным исходом. Механизм развития этого синдрома неясен. Если у пациентов, принимающих лизиноприл, развивается желтуха или значительно повышается активность печеночных ферментов, препарат необходимо отменить, оставляя пациента под наблюдением врача до исчезновения симптомов.
Протеинурия. Сообщалось о единичных случаях развития протеинурии у пациентов, особенно с пониженной функцией почек или после приема высоких доз лизиноприла. В случае клинически значимой протеинурии (более 1 г/сут) лизиноприл следует применять только после оценки терапевтической пользы и потенциального риска и при постоянном контроле клинических и биохимических показателей.
Зарегистрированы единичные летальные случаи в результате ангионевротического отека гортани или языка. Если отек распространяется на язык, голосовую щель или гортань, может развиться обструктивное нарушение дыхания, особенно у пациентов, ранее перенесших хирургическое вмешательство на дыхательных путях. В таких случаях следует немедленно принять меры неотложной терапии, в частности, могут включать введение адреналина и / или обеспечения проходимости дыхательных путей. Пациент должен находиться под тщательным медицинским наблюдением до полного и устойчивого исчезновения симптомов.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортом или другими механизмами
Учитывая возможность возникновения головокружения и развития утомляемости, лизиноприл может повлиять на способность управлять автотранспортом и работать с механизмами, особенно в начале лечения. Поэтому следует воздержаться от управления автотранспортом и работы с механизмами до установления индивидуальной реакции на препарат.
Побочные действия
Чаще всего наблюдаются головокружение и ортостатическая гипотензия. Нередко возникает сухой кашель, появляются кожная сыпь и боль в груди. Со стороны ЖКТ развиваются диарея и тошнота. Возможно ощущение общего недомогания.
С частотой до 1% развиваются другие побочные эффекты со стороны разных систем организма.
Передозировка
Основной симптом — чрезмерное понижение АД. Возможны также нарушения электролитного баланса. Многие пациенты жалуются на кашель и учащенное сердцебиение. Часто отмечается снижение или повышение сердечного ритма. Существует риск развития почечной недостаточности и гипервентиляции, появления чувства тревожности.
Прежде всего следует промыть желудок и принять адсорбент. При тяжелой интоксикации лечение проводят в условиях стационара. Назначается симптоматическая терапия для устранения развившихся нарушений и поддержания показателей жизненно важных функций.
Взаимодействие с другими лекарственными препаратами
Диуретики. При одновременном применении диуретиков у пациентов, уже принимают лизиноприл, антигипертензивный эффект обычно усиливается. В начале применения комбинации лизиноприла с диуретиками пациенты могут чувствовать чрезмерное снижение артериального давления при применении лизиноприла. Возможность развития симптоматической артериальной гипотензии при применении лизиноприла может быть уменьшена в случае прекращения лечения диуретиками перед началом терапии лизиноприлом и увеличением объема жидкости или соли, а также лечением в начале низкими дозами ингибиторов АПФ.
Лекарственные средства, которые повышают риск развития ангионевротического отека. Одновременное применение ингибиторов АПФ с сакубитрилом / вальзартаном противопоказано из-за повышенного риска развития ангионевротического отека. Одновременное применение ингибиторов АПФ с рацекадотрилом, ингибиторами мишени рапамицина у млекопитающих (mTOR) (например, сиролимус, эверолимусом, темсиролимусом) или вилдаглиптином может привести к повышению риска развития ангионевротического отека.
Калийсберегающие диуретики, калийсодержащих пищевые добавки или солезаменителя. Хотя уровень калия в сыворотке крови при клинических исследованиях ингибиторов АПФ обычно оставался в пределах нормы, у некоторых пациентов все же развивалась гиперкалиемия. Риск гиперкалиемии связывают с факторами, к которым относятся почечная недостаточность, сахарный диабет и одновременный прием калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактон, триамтерен или амiлорид), а также калийсодержащих пищевых добавок или солезаменителя.
Литий. При одновременном приеме лития и ингибиторов АПФ обратимо повышается уровень лития в сыворотке крови и развиваются токсические эффекты. Применение тиазидных диуретиков может повышать риск литиевой интоксикации и усиливать ее, если она уже вызвана одновременным приемом ингибиторов АПФ. Применять лизиноприл одновременно с литием не рекомендуется, но в тех случаях, когда такое сочетание нужно, следует осуществлять тщательный контроль уровня лития в сыворотке крови.
Лекарственные средства, подавляющие функцию костного мозга. При одновременном применении с лизиноприлом повышают риск возникновения нейтропении и / или агранулоцитоза.
Симпатомиметические лекарственные средства. Симпатомиметические препараты могут снижать антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ. По этой причине необходимо более тщательно контролировать артериальное давление пациента, чтобы установить, был ли достигнут желаемый терапевтический эффект.
Ацетилсалициловая кислота, тромболитиков, β-адреноблокаторы и нитраты. Лизиноприл можно назначать одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в дозах, применяемых в кардиологии), тромболитических средств, β — адреноблокаторами и нитратами.
Срок годности
Хранить Лизиноприл можно на протяжении 3 лет от даты производства.
Из аптек препарат отпускается по рецепту врача.
Обратите внимание!
Описание препарата Лизиноприл на этой странице — упрощенная авторская версия сайта apteka911, созданная на основании инструкции/ий по применению. Перед приобретением или использованием препарата вы должны проконсультироваться с врачом и ознакомиться с оригинальной инструкцией производителя (прилагается к каждой упаковке препарата).
Информация о препарате предоставлена исключительно с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению. Только врач может принять решение о назначении препарата, а также определить дозы и способы его применения.
Лизиноприл: инструкции
Форма выпуска:
таблетки по 10 мг по 10 таблеток в блистере, по 1 или по 2 или по 3 блистера в картонной пачке
Состав:
1 таблетка содержит 10 мг лизиноприла (в виде дигидрата лизиноприла)
Производитель:
Румыния
Форма выпуска:
таблетки по 20 мг по 10 таблеток в блистере, по 1 или по 2 или по 3 блистера в картонной пачке
Состав:
1 таблетка содержит 20 мг лизиноприла (в виде дигидрата лизиноприла)
Производитель:
Румыния
Форма выпуска:
таблетки по 5 мг, по 10 таблеток в блистере; по 1 или по 2, или по 3 блистера в коробке из картона
Состав:
1 таблетка содержит дигидрат лизиноприла в пересчете на лизиноприл 5 мг
Производитель:
Украина
Форма выпуска:
таблетки по 10 мг, по 10 таблеток в блистере; по 1 или по 2, или по 3 блистера в коробке из картона
Состав:
1 таблетка содержит дигидрат лизиноприла в пересчете на лизиноприл 10 мг
Производитель:
Украина
Форма выпуска:
таблетки по 20 мг, по 10 таблеток в блистере; по 1 или по 2, или по 3 блистера в коробке из картона
Состав:
1 таблетка содержит дигидрат лизиноприла в перечислении на лизиноприл 20 мг
Производитель:
Украина
Форма выпуска:
таблетки по 5 мг №28 (14х2), №30 (15х2) в блистерах
Состав:
1 таблетка содержит дигидрат лизиноприла эквивалентно лизиноприлу 5 мг
Производитель:
Индия
Форма выпуска:
таблетки по 10 мг №28 (14х2), №30 (15х2) в блистерах
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла дигидрата эквивалентно лизиноприлу 10 мг
Производитель:
Индия
Форма выпуска:
таблетки по 20 мг №28 (14х2), №30 (15х2) в блистерах
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла дигидрата эквивалентно лизиноприлу 20 мг
Производитель:
Индия
Форма выпуска:
таблетки по 5 мг, по 10 таблеток в блистере; по 3 или по 6 блистеров в коробке из картона
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприл 5 мг
Производитель:
Украина
Форма выпуска:
таблетки по 10 мг, по 10 таблеток в блистере; по 3 или по 6 блистеров в коробке из картона
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла 10 мг
Производитель:
Украина
Форма выпуска:
таблетки по 20 мг, по 10 таблеток в блистере; по 3 или по 6 блистеров в коробке из картона
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла 20 мг
Производитель:
Украина
Форма выпуска:
таблетки по 10 мг/12,5 мг; по 10 таблеток в блистере; по 1 или по 2, или по 3 блистера в коробке
Состав:
1 таблетка содержит дигидрат лизиноприла в пересчете на 100% вещество 10 мг и гидролоротиазида 12,5 мг.
Производитель:
Україна
Форма выпуска:
таблетки по 20 мг/12,5 мг; по 10 таблеток в блистере; по 1 или по 2, или по 3 блистера в коробке
Состав:
1 таблетка содержит дигидрат лизиноприла в пересчете на 100% вещество 20 мг и гидролоротиазида 12,5 мг.
Производитель:
Україна
Форма выпуска:
таблетки по 5 мг по 10 таблеток в блистере; по 3 или 6 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит 5 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Німеччина
Форма выпуска:
таблетки по 5 мг по 10 таблеток в блистере; по 3 или 6 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит 5 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Германия
Форма выпуска:
таблетки по 20 мг по 10 таблеток в блистере; по 3 или 6 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит 20 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Німеччина
Форма выпуска:
таблетки по 20 мг по 10 таблеток в блистере; по 3 или 6 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит 20 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Германия
Форма выпуска:
таблетки по 10 мг по 10 таблеток в блистере; по 3 или 6 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит 10 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Німеччина
Форма выпуска:
таблетки по 10 мг по 10 таблеток в блистере; по 3 или 6 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит 10 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Германия
Форма выпуска:
таблетки по 2,5 мг по 10 таблеток в блистере, по 3 или по 5 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла 2,5 мг в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Угорщина
Форма выпуска:
таблетки по 2,5 мг по 10 таблеток в блистере, по 3 или по 5 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла 2,5 мг в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Угорщина
Форма выпуска:
таблетки по 5 мг по 10 таблеток в блистере, по 3 или по 5 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла 5 мг в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Угорщина
Форма выпуска:
таблетки по 5 мг по 10 таблеток в блистере, по 3 или по 5 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла 5 мг в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Угорщина
Форма выпуска:
таблетки по 10 мг по 10 таблеток в блистере, по 3 или по 5 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла 10 мг в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Угорщина
Форма выпуска:
таблетки по 10 мг по 10 таблеток в блистере, по 3 или по 5 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла 10 мг в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Угорщина
Форма выпуска:
таблетки по 20 мг по 10 таблеток в блистере, по 3 или по 5 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла 20 мг в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Угорщина
Форма выпуска:
таблетки по 20 мг по 10 таблеток в блистере, по 3 или по 5 блистеров в коробке
Состав:
1 таблетка содержит лизиноприла 20 мг в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Угорщина
Форма выпуска:
таблетки, 10 мг/12,5 мг, по 14 таблеток в блистере; по 1, 2 или 4 блистера в картонной коробке; по 10 таблеток в блистере; по 2, 3 или 6 блистеров в картонной коробке
Состав:
1 таблетка содержит 10 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла и 12,5 мг гидрохлоротиазида
Производитель:
Словения
Форма выпуска:
таблетки, 20 мг/12,5 мг, по 14 таблеток в блистере; по 1, 2 или 4 блистера в картонной коробке; по 10 таблеток в блистере; по 2, 3 или 6 блистеров в картонной коробке
Состав:
20 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла и 12,5 мг гидрохлоротиазида
Производитель:
Хорватия
Форма выпуска:
таблетки по 5 мг №14 (14х1), №20 (10х2), №28 (14х2), №30 (10х3), №56 (14х4), №60 (10х6) в блистерах
Состав:
1 таблетка содержит 5 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла;
Производитель:
Словения
Форма выпуска:
таблетки по 10 мг, по 14 таблеток в блистере; по 1 или 2, или 4 блистера в картонной коробке; по 10 таблеток в блистере; по 2 или 3 или 6 блистеров в картонной коробке
Состав:
1 таблетка содержит 10 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла
Производитель:
Словения
Форма выпуска:
таблетки по 20 мг №14 (14х1), №20 (10х2), №28 (14х2), №30 (10х3), №56 (14х4), №60 (10х6) в блистерах
Состав:
1 таблетка содержит 20 мг лизиноприла в виде дигидрата лизиноприла;
Производитель:
Словения
Лизиноприл цена в Аптеке 911
| Название | Цена |
|---|---|
| Лизиноприл табл. 5мг №20 | 30.80 грн. |
| Лизиноприл табл. 10мг №20 | 42.80 грн. |
| Лизиноприл-Н табл. 10мг/12,5мг №30 | 58.90 грн. |
| Лизиноприл-Н табл. 20мг/12,5мг №30 | 61.90 грн. |
| Лизиноприл-Астрафарм табл. 10мг №30 | 63.90 грн. |
| ✅ Категория препаратов | Лизиноприл |
| ✅ Количество препаратов в каталоге | 21 |
| ✅ Средняя цена препарата | 97.58 грн. |
| ✅ Самый дешевый препарат | 30.80 грн. |
| ✅ Самый дорогой препарат | 451.20 грн. |
Производитель
Астрафарм ТОВ
Страна происхождения
Украина
Состав
діюча речовина:
lisinopril;
1 таблетка містить лізиноприлу 5 мг або 10 мг, або 20 мг;
допоміжні речовини:
кальцію гідрофосфат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.
Форма выпуска
По 10 таблеток в блистере; по 2 блистера в коробке.
Лекарственная форма
Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки білого кольору плоскоциліндричної форми зі скошеними краями і рискою.
Действующее вещество
ЛИЗИНОПРИЛ
Фармакодинамика
Лизиноприл- інгібітор АПФ. АПФ є пептидилдипептидазою, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид, ангіотензин II, який також стимулює секрецію альдостерону. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації у плазмі крові ангіотензину II, що призводить до зниження активності вазопресорів та секреції альдостерону. Останнє зниження може привести до збільшення концентрації калію в сироватці крові.
Оскільки механізм дії при гіпертензії здійснюється за допомогою пригнічення ренін-ангиотензин-альдостеронової системи, лізиноприл чинить гіпотензивну дію навіть у гіпертензивних пацієнтів з низьким рівнем реніну. АПФ ідентичний до кінінази-ферменту, що руйнує брадикінін. Роль підвищеного рівня брадикініну (що має виражені вазодилатуючі властивості) у ході лікування лізиноприлом повністю не з’ясована і вимагає подальшого вивчення.
Фармакокинетика
Абсорбція. Після перорального прийому лізиноприл повільно і не повністю всмоктується у травному тракті. Абсорбція препарату після прийому становить приблизно 25 % з міжіндивідуальною варіабельністю (6-60 %). Одночасне вживання їжі не впливає на всмоктування. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 6-8 годин.
Розподіл. Рівноважні концентрації у сироватці крові досягаються впродовж 2-3 днів після введення препарату. Окрім АПФ, не зв’язується з білками плазми крові.
Метаболізм і виведення. Не метаболізується, виводиться з сечею у незміненому виді.
Видаляється при гемодіалізі.
Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів.
При порушенні функції нирок виведення лізиноприлу знижується пропорційно до ступеня порушення функціональних порушень (це зниження стає клінічно важливим при клубочковій фільтрації нижче 30 мл/хв).
При серцевій недостатності нирковий кліренс лізиноприлу знижується.
Для пацієнтів літнього віку характерні вищі концентрації лізиноприлу у плазмі крові і значення площі під кривою «концентрація-час» (збільшені приблизно на 60 %), ніж у пацієнтів молодшого віку.
Показания
Артеріальна гіпертензія.
Серцева недостатність (симптоматичне лікування).
Гострий інфаркт міокарда (короткотривале лікування (6тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда).
Ускладнення з боку нирок при цукровому діабеті (лікування захворювань нирок у гіпертензивних пацієнтів із цукровим діабетом ІІ типу та початковою нефропатією).
Противопоказания
Підвищена чутливість до лізиноприлу, до інших компонентів препарату або до інших інгібіторів АПФ.
Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний і спадковий набряк Квінке).
Аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями.
Білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки; гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою; кардіогенний шок; одночасне застосування препарату і високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилалілсульфонату (наприклад, AN 96) при терміновому діалізі; пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ? 220 мкмоль/л.
Одночасне застосування аліскіренвмісних препаратів пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функцій нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).
Первинний гіперальдостеронізм.
Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Одночасне застосування зі сакубітрилом/валсартаном. Лікування препаратом Лізиноприл-Астрафарм можна починати лише через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).
Взаимодействие с другими лекарственными средствами
Діуретики.При супутньому застосуванні діуретиків у пацієнтів, які вже приймають лізиноприл, антигіпертензивний ефект зазвичай посилюється.На початку застосування комбінації лізиноприлу з діуретиками пацієнти можуть відчувати надмірне зниження артеріального тиску при застосуванні лізиноприлу. Можливість розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу може бути зменшена у разі припинення лікування діуретиками перед початком терапії лізиноприлом та збільшенням об’єму рідини або солі, а також лікуванням на початку низькими дозами інгібіторів АПФ.
Лікарські засоби, які підвищують ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Одночасне застосування інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами мішені рапаміцину у ссавців (mTOR) (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділ «Особливості застосування»).
Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки або солезамінники.Хоча рівень калію в сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався у межах норми, у деяких пацієнтів все ж таки розвивалася гіперкаліємія. Ризик гіперкаліємії пов’язують з чинниками, до яких належать ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спиронолактон, триамтерен або амiлорид), а також калійвмісних харчових добавок або солезамінників.
Застосування калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Під час прийому лізиноприлу на тлі калійвивідних діуретиків гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена.
Необхідно також виявляти обережність при одночасному застосуванні лікарського засобу Лізиноприл-Астрафарм з іншими лікарськими засобами, які підвищують рівень калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), оскільки відомо, що триметоприм діє як калійзберігаючий діуретик так само, як амілорид. Тому не рекомендується поєднання препарату Лізиноприл-Тева з вищезазначеними лікарськими засобами. Якщо показане одночасне застосування таких препаратів, лікування необхідно проводити з обережністю та часто контролювати рівень калію в сироватці крові.
Циклоспорин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з циклоспорином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль вмісту калію в сироватці крові.
Гепарин. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з гепарином може виникнути гіперкаліємія. Рекомендується контроль вмісту калію в сироватці крові.
Літій.При одночасному прийомі літію і інгібіторів АПФ оборотно підвищується рівень літію в сироватці крові і розвиваються токсичні ефекти. Застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик літієвої інтоксикації і посилювати її, якщо вона вже спричинена одночасним прийомом інгібіторів АПФ. Застосовувати лізиноприл одночасно з літієм не рекомендується, але в тих випадках, коли таке поєднання потрібне, слід здійснювати ретельний контроль рівня літію у сироватці крові.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи і ацетилсаліцилову кислоту в дозі ? 3 г на добу.Тривалий прийом НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Ефекти НПЗЗ і інгібіторів АПФ на підвищення рівня калію в сироватці крові підсумовуються, що може призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. В окремих випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо при порушенні функції нирок, наприклад, в осіб літнього віку або у пацієнтів зi зневодненням організму.
Препарати золота.Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, яка може бути дуже тяжкою) після ін’єкції золота (наприклад, натрію ауротиомалату) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ.
Інші антигіпертензивні засоби (?-адреноблокатори, ?-адреноблокатори, антагоністи кальцію).При одночасному застосуванні лізиноприлу з іншими антигіпертензивними засобами спостерігається посилення гіпотензивного ефекту. Одночасний прийом нітрогліцерину та інших органічних нітратів або вазодилататорів може посилювати гіпотензивний ефект лізиноприлу.
Трициклічні антидепресанти, анестетики і антипсихотики.Прийом деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів на тлі інгібіторів АПФ може посилити артеріальну гіпотензію.
Симпатоміметичні лікарські засоби.Симпатоміметичні препарати можуть знижувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. З цієї причини необхідно більш ретельно контролювати артеріальний тиск пацієнта, щоб встановити, чи був досягнутий бажаний терапевтичний ефект.
Гіпоглікемічні засоби.Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ і гіпоглікемічних засобів (інсулінів та гіпоглікемічних засобів для застосування внутрішньо) може посилювати дію останніх, аж до розвитку гіпоглікемії. Вірогідність таких явищ особливо висока впродовж перших тижнів одночасного лікування пацієнтів, а також при порушенні функції нирок.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, ?-адреноблокатори та нітрати.Лізиноприл можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у дозах, що застосовуються в кардіології), тромболітичними засобами, ?-адреноблокаторами та нітратами.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).Продемонстровано, що подвійна блокада РААС при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену характеризується більшою частотою розвитку таких побічних реакцій як артеріальна гіпотензія, гіперглікемія, порушення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність) порівняно із застосуванням монотерапії.
Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід.При одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть спричинити лейкопенію.
Лікарські засоби, що пригнічують функцію кісткового мозку.При одночасному застосуванні з лізиноприлом підвищують ризик виникнення нейтропенії та/або агранулоцитозу.
Естрогени.При одночасному застосуванні естрогенів з лізиноприлом можливе зменшення гіпотензивного ефекту лізиноприлу за рахунок затримки рідини в організмі.
Інше
Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим із гострим інфарктом міокарда протягом 6-12 годин після введення стрептокінази (ризик розвитку артеріальної гіпотензії).
Наркотики, анестетики, алкогольні напої, снодійні у поєднанні з лізиноприлом спричиняють посилення гіпотензивного ефекту.
Способы применения
Таблетки приймають внутрішньо 1 раз на добу, бажано в один і той же самий час, незалежно від прийому їжі. Добову дозу підбирають індивідуально залежно від реакції пацієнта та показників артеріального тиску.
Артеріальна гіпертензія.
Препарат застосовують як монотерапію або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних засобів.
Початкова доза.
При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу. У пацієнтів з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (зокрема при реноваскулярнiй гіпертензії, надмірному виведенні натрію хлориду з організму та/або дегідратації, серцевої декомпенсації, або сильно вираженої артеріальної гіпертензії), може статися надмірне зниження артеріального тиску після початкової дози. У цих пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг і початок лікування має відбуватися під наглядом лікаря.
Для отримання дози 2,5 мг застосувати препарат з відповідним вмістом діючої речовини.
Для пацієнтів з нирковою недостатністю дозу необхідно зменшити (див. таблицю 1).
Підтримуюча доза.
Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо препарат у вказаній дозі не забезпечує належного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів, дозу можна і надалі збільшити. Максимальна добова доза становить 80 мг на добу.
Пацієнти, які приймають діуретики.
У пацієнтів, які заздалегідь одержують діуретичну терапію, після прийому першої дози лізиноприлу можливе виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії. Лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом. Якщо неможливо припинити лікування діуретиками, лізиноприл слід призначати у початковій дозі 5 мг на добу. Слід контролювати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. Подальшу дозу необхідно підбирати залежно від артеріального тиску. У разі необхідності, лікування діуретиками можна відновити.
Хронічна серцева недостатність
Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю лізиноприл можна застосовувати як доповнення до терапії діуретиками, препаратами наперстянки або ?-блокаторами. Лізиноприл призначають у початковій дозі 2,5 мг на добу під наглядом лікаря, з метою визначення первинного впливу на артеріальний тиск. Дозу препарату слід підвищувати не більше ніж на 10 мг, з тимчасовим інтервалом не менше 2 тижнів і до максимальної дози 35 мг на добу.
Визначення дози має бути засноване на клінічному нагляді за кожним пацієнтом.
У пацієнтів з високим ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (при надмірному виведенні натрію хлориду з організму) з гіпонатріємією або без неї, при гіповолемії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати.
Гострий інфаркт міокарда.
Пацієнтам одночасно слід приймати звичайну стандартну терапію з тромболітичними лікарськими засобами, ацетилсаліциловою кислотою і ?-блокаторами. Лізиноприл сумісний з нітрогліцерином, введеним внутрішньовенно або трансдермально.
Початкова доза (у перші 3 дні після перенесеного інфаркту міокарда).
Терапію лізиноприлом слід розпочинати у перші 24 години з моменту появи симптомів захворювання.
Терапію не слід розпочинати, якщо систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт. ст. Перша доза лізиноприлу становить 5 мг, через 24 години знову призначають дозу 5 мг, потім призначають дозу 10 мг 1 раз на добу, і далі підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу.
Пацієнтам із систолічним артеріальним тиском (120 мм рт. ст. або нижче) у перші 3 дні після інфаркту міокарда призначають понижену дозу лізиноприлу — 2,5 мг.
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути відкоригована залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).
Підтримуюча доза.
Підтримуючадоза становить 10 мг 1 раз на добу. При виникненні артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче або становить 100 мм рт. ст.) підтримуючу дозу 5 мг тимчасово знижують до 2,5 мг. При виникненні пролонгованої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. більше 1 години) лікування потрібно припинити.
Лікування має тривати впродовж 6 тижнів, потім необхідно повторно оцінити стан пацієнта. У пацієнтів, у яких виникають симптоми серцевої недостатності, слід продовжувати лікування лізиноприлом.
Діабетична нефропатія.
При лікуванні артеріальної гіпертензії у хворих на цукровий діабет типу II і початковою нефропатією доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення значень діастолічного артеріального тиску нижче 90 мм рт. ст. у положенні сидячи.
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкову дозу препарату необхідно відкоригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).
Пацієнти літнього віку.
У клінічних дослідженнях не були виявлені відмінності ефективності або безпеки препарату у зв’язку з віком. Початкова доза лізиноприлу, що призначається особам літнього віку зі зниженням функції нирок, має бути вiдкоригована згідно з таблицею 1. Згодом дозування визначається залежно від реакції та артеріального тиску.
Пацієнти з трансплантацією нирок.
Немає досвіду щодо застосування препарату пацієнтам із нещодавньою трансплантацією нирок, тому не рекомендується лікування лізиноприлом таким пацієнтам.
Діти.
Безпека та ефективність застосування лізиноприлу дітям не встановлені, тому не слід призначати препарат цій віковій категорії пацієнтів.
Передозировка
Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння і кашель.
Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. При артеріальній гіпотензії слід покласти пацієнта на спину з ледь піднятими догори ногами. Якщо можливо, призначають інфузію ангіотензину II і/або внутрішньовенно вводять катехоламіни. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано промивання шлунка, застосування абсорбентів і натрію сульфату. Для лікування стійкої брадикардії показано застосування кардіостимулятора.
Рекомендується постійний контроль лабораторних показників (визначення рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові) та життєвих функцій.
Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран (наприклад AN69).
У випадку ангіоневротичного набряку призначають антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.
Побочные действия
З боку системи крові: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунне захворювання.
З боку обміну речовин:гіпоглікемія.
З боку центральної нервової системи та психічні розлади:запаморочення, головний біль, зміна настрою, парестезії, вертиго, порушення смаку, порушення сну, порушення рівноваги, дезорієнтація, сплутаність свідомості, порушення нюху, симптоми депресії, непритомність, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору.
З боку серцево-судинної системи:артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю); ортостатичні ефекти (включаючи артеріальну гіпотензію); інфаркт міокарда та інсульт (як можливі вторинні явища при надмірній гіпотензії серед пацієнтів групи ризику); відчуття прискореного серцебиття, тахікардія, синдром Рейно, синкопе. При застосуванні лізиноприлу у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда можливі, особливо у перші 24 години, атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступенів, тяжка артеріальна гіпотензія та/або порушення функції нирок, у поодиноких випадках — кардіогенний шок.
З боку кістково-м’язової системи: були зареєстровані м’язові спазми.
З боку дихальної системи: кашель, бронхіт, риніт, задишка, диспное, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, глосит, синусит, алергічний альвеолит/еозинофільна пневмонія. Були зареєстровані інфекції верхніх дихальних шляхів.
З боку травного тракту:діарея, блювання, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, зменшення апетиту, зміна смаку, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк кишечнику, запор, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця і печінкова недостатність.
З боку шкіри:висипи, свербіж; гіперчутливість, включаючи ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або глотки; відчуття жару, гіперемія шкіри, кропив’янка, алопеція, псоріаз, підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, лімфоцитома шкіри.
Повідомлялося про синдром, що включає один або кілька симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, поява позитивних антинуклеарних антитіл, прискорення швидкості осідання еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви, підвищення температури тіла.
З боку сечовидільної системи:ниркова дисфункція, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.
З боку ендокринної системи:неадекватна секреція антидіуретичного гормону.
З боку репродуктивної системи:імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення:підвищена втомлюваність, слабкість.
Лабораторні показники:підвищення рівня сечовини у крові, креатиніну у сироватці крові, печінкових ферментів, гіперкаліємія, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливим. Це дозволяє проводити безперервний моніторинг співвідношення користь/ризик щодо лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції за допомогою національної системи звітування.
Особые условия
Симптоматична артеріальна гіпотензія.
Спостерігається рідко у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які приймають лізиноприл, вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії зростає при зменшенні об’єму циркулюючої крові (наприклад, у результаті лікування діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, при діареї або блюванні), а також при тяжких формах ренінзалежної артеріальної гіпертензії.
Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю, незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою недостатністю. Це найчастіше спостерігається у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, які змушені приймати великі дози петльових діуретиків, і в яких спостерігається гіпонатріємія або функціональна ниркова недостатність. Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують ретельного спостереження у початковий період лікування і при підборі дози.
Це також стосується пацієнтів з ішемічною хворобою серця або захворюванням судин мозку, у яких значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу.
У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти на спину і за необхідності зробити внутрішньовенне введення розчину натрію хлориду. Скороминуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням для наступного прийому препарату. Після відновлення ефективного об’єму крові та зникнення скороминущої гіпотензивної реакції можна продовжити лікування лізиноприлом.
У деяких пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може статися додаткове зниження системного артеріального тиску при призначенні лізиноприлу. Цей ефект очікуваний і зазвичай не є причиною для припинення терапії. При виникненні симптоматичної артеріальної гіпотензії може виникнути необхідність зниження дози або припинення прийому лізиноприлу.
Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда.При гострому інфаркті міокарда у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою слід проводити лікування лізиноприлом у перші 24 години для профілактики дисфункції лівої камери серця і серцевої недостатності, а також з метою зниження летальних випадків. При гострому інфаркті міокарда не можна розпочинати лікування лізиноприлом, якщо існує ризик виникнення подальших серйозних гемодинамічних порушень після лікування вазодилататором. Це стосується пацієнтів із систолічним артеріальним тиском 100ммрт.ст. та нижче або пацієнтів, у яких розвинувся кардіогенний шок. Протягом перших 3днів після інфаркту міокарда дозу препарату необхідно зменшити, якщо систолічний тиск не перевищує 120ммрт.ст. Якщо показник систолічного артеріального тиску дорівнює або нижче 100ммрт.ст., підібрані дози необхідно зменшити до 5мг або тимчасово до 2,5мг. Якщо після прийому лізиноприлу спостерігається пролонгована артеріальна гіпотензія (систолічний тиск залишається нижче за 90ммрт.ст. протягом більше 1години), необхідно відмінити лікування лізиноприлом.
Упацієнтів з гіповолемією, дефіцитом натрію у зв’язку із застосуванням діуретиків, безсольової дієти, через блювання, діарею, після діалізу можливий розвиток раптової тяжкої артеріальної гіпотензії, гострої ниркової недостатності. У таких випадках доцільно компенсувати втрати рідини і солей до початку лікування лізиноприлом та забезпечити адекватний медичний нагляд. З особливою обережністю (враховуючи співвідношення користь/ризик) слід призначати препарат хворим після операції трансплантації нирки, а також пацієнтам ізпорушеннями функції нирок, печінки, порушеннями кровотворення, аутоімунними захворюваннями. Усі перераховані патологічні стани при застосуванні лізиноприлу вимагають відповідного медичного нагляду та лабораторного контролю.
Аортальний і мітральний стенози/гіпертрофічна кардіоміопатія.
Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід призначати з обережністю пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням викиду з лівого шлуночка (наприклад, при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії).
Порушення функції нирок.
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути визначена залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1), а потім- залежно від реакції пацієнта на лікування. Рутинний контроль калію і креатиніну є частиною нормальної медичної практики у цих пацієнтів.
У пацієнтів із серцевою недостатністю на початку лікування інгібіторами АПФ може спостерігатися погіршення функції нирок. У таких ситуаціях описані випадки гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної. У деяких пацієнтів зі звуженням обох ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; зазвичай ці зміни проходять після припинення прийому препаратів. Вірогідність цього особливо висока при нирковій недостатності.
При наявності реноваскулярної гіпертензії високий ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати під ретельним медичним спостереженням з малих доз, які мають бути точно підібрані. Оскільки діуретики можуть внести вклад в описану вище клінічну динаміку, впродовж перших тижнів лікування лізиноприлом їх прийом має бути припинений, а функція нирок потребує ретельного спостереження.
У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання судин нирок прийом лізиноприлу, особливо на тлі діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; ці зміни, як правило, бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих з порушенням функції нирок. У таких випадках може виникнути необхідність у зниженні дози і припиненні прийому діуретика і лізиноприлу.
Лікування гострого інфаркту міокарда лізиноприлом не показане пацієнтам з ознаками дисфункції нирок, при якій відзначається підвищений рівень креатиніну у сироватці крові 177 мкмоль/л та/або протеїнурія 500 мг/добу. При розвитку дисфункції нирок упродовж терапії лізиноприлом (концентрація креатиніну сироватки перевищує 265 мкмоль/л або удвічі підвищений рівень креатиніну у сироватці крові порівняно з його рівнем, визначеним до початку лікування) прийом препарату слід припинити.
Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк. Дуже рідко повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, які проходили лікування інгібіторами АПФ, у тому числі лізиноприлом. Ангіоневротичний набряк може виникнути в будь-який час у період лікування. У таких випадках прийом препарату необхідно терміново припинити, розпочати відповідну терапію і встановити спостереження за пацієнтом до забезпечення повного зникнення симптомів. Навіть у випадках, коли набряк локалізовано тільки в ділянці язика і не призводить до порушення дихання, пацієнт може потребувати тривалого спостереження, оскільки терапія антигістамінними засобами та кортикостероїдами може виявитися недостатньою.
Зареєстровані поодинокі летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосову щілину або гортань, може розвинутися обструктивне порушення дихання, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на дихальних шляхах. У таких випадках слід негайно вжити заходи невідкладної терапії, що, зокрема, можуть включати введення адреналіну та/або забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт має перебувати під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.
У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов’язаний із застосуванням інгібітора АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на застосування препаратів даної групи.
Інгібітори АПФ можуть спричинити більше випадків ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси, ніж у пацієнтів європеоїдної раси.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане через підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном можна починати лише через 36годин після прийому останньої дози лікарського засобу Лізиноприл-Астрафарм. Застосування лікарського засобу Лізиноприл-Астрафарм можна починати лише через 36годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану.
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімусом, еверолімусом, темсиролімусом) або вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряку дихальних шляхів або язика з або без порушення дихання) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Необхідно виявляти обережність на початку застосування рацекадотрилу, інгібіторів mTOR (наприклад, сиролімусу, еверолімусу, темсиролімусу) і вілдагліптину пацієнтам, які вже приймають інгібітор АПФ.
Гемодіаліз.
При призначенні препарату в умовах діалізу з поліакрилвініловою мембраною можливий розвиток анафілактичних реакцій. Рекомендується використання мембран іншого типу для проведення діалізу або застосування лікарських засобів інших груп для лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Анафілактоїдні реакції при ЛПНП-аферезі.
Оскільки при аферезі ЛПНП з сульфатом декстрану застосування інгібіторів АПФ може призвести до розвитку анафілактичних реакцій, які можуть представляти загрозу для життя, слід тимчасово відмінити інгібітори АПФ перед кожним аферезом.
Десенсибілізація.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються тривалі анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від прийому інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не спостерігалося, проте випадкове введення АПФ провокувало анафілактоїдну реакцію.
Печінкова недостатність.
З прийомом інгібіторів АПФ пов’язують розвиток рідкісного синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і переходить у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Якщо у пацієнтів, які приймають лізиноприл, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, препарат необхідно відмінити, залишаючи пацієнта під спостереженням лікаря до зникнення симптомів.
Нейтропенія/агранулоцитоз.Повідомлялося про випадки нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших ускладнюючих факторів нейтропенія спостерігається рідко. Після припинення прийому інгібітора АПФ нейтропенія та агранулоцитоз мають оборотний характер. Необхідно з надзвичайною обережністю призначати лізиноприл пацієнтам із колагенозом, а також при отриманні пацієнтами імуносупресивної терапії, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації цих ускладнюючих факторів, особливо на тлі порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні препарату у таких пацієнтів рекомендується проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові і проінструктувати пацієнтів, щоб вони повідомляли про будь-які ознаки інфекції.
Кашель.Після застосування інгібіторів АПФ можлива поява кашлю. Зазвичай кашель носить непродуктивний характер і припиняється після відміни терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід розглядати при диференціальній діагностиці кашлю як один із можливих варіантів.
Хірургічні втручання/анестезія.У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або анестезії засобами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II після компенсаторної секреції реніну. Якщо спостерігається артеріальна гіпотензія, що виникла через цей механізм, необхідно відновити об’єм циркулюючої крові.
Рівень калію у сироватці крові.Повідомлялося про кілька випадків підвищення рівня калію у сироватці крові пацієнтів, які проходили терапію інгібіторами АПФ, включаючи лізиноприл. Серед пацієнтів, які мають високий ризик розвитку гіперкаліємії, є пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, гіпоальдостеронізмом. Інгібітори АПФ можуть спричинити гіперкаліємію, оскільки вони пригнічують вивільнення альдостерону. Цей ефект зазвичай незначний у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Проте у пацієнтів із порушеннями функції нирок та/або у пацієнтів, які приймають харчові добавки, що містять калій (у тому числі замінники солі), калійзберігаючі діуретики, інші препарати, що підвищують рівень калію у сироватці крові (наприклад, гепарин, триметоприм або ко-тримоксазол, також відомий як триметоприм/сульфаметоксазол) і особливо антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину, може виникнути гіперкаліємія. Необхідно виявляти обережність при застосуванні калійзберігаючих діуретиків і блокаторів рецепторів ангіотензину пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ. У таких пацієнтів слід контролювати рівень калію в сироватці крові та функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Якщо одночасне застосування вищезгаданих препаратів з лізиноприлом вважається за доцільне, рекомендується регулярний контроль рівня калію у сироватці крові.
Гіперкаліємія.
У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калійвмісні замінники солі, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин).
Якщо прийом зазначених вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ визнається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.
Пацієнти, хворі на цукровий діабет.
Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові упродовж першого місяця лікування інгібітором АПФ.
Літій.
Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію і лізиноприлу.
Расова приналежність.
Інгібітори АПФ частіше спричиняють розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів порівняно з особами інших рас, можливо, внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну в популяції чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Первинний гіперальдостеронізм.
У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.
Подвійна блокада РААС.
Повідомлялося, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Таким чином подвійна блокада РААС шляхом супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену не рекомендована.
У разі абсолютної необхідностіу застосуванні терапії подвійної блокади її слід здійснювати під наглядом фахівця та регулярно перевіряти функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам з діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.
Протеїнурія. Повідомлялося про поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою функцією нирок або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (понад 1г/добу) лізиноприл слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.
Препарат містить маніт, який може спричинити м’яку проносну дію.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність.Лікарський засіб протипоказаний для застосування вагітним та жінкам, які планують вагітність. Якщо під час застосування даного лікарського засобу підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.
Відомо, що тривалий вплив інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності стимулює появу фетотоксичності (зниження ниркової функції, маловоддя, затримку окостеніння черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі впливу інгібіторів АПФ під час ІІ триместру вагітності рекомендується контролювати функцію нирок і кістки черепа за допомогою УЗД.
Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії.
Годування груддю. Оскільки інформація щодо можливості застосування лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу під час годування груддю не рекомендується. У цей період бажано застосовувати альтернативне лікування, профіль безпеки якого краще вивчений, особливо якщо вигодовують новонароджену або недоношену дитину.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Враховуючи можливість виникнення запаморочення та розвитку втомлюваності, лізиноприл може вплинути на здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами, особливо на початку лікування. Тому слід утриматися від керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами до встановлення індивідуальної реакції на препарат.
Особые условия хранения
Термін придатності.3 роки.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Категорія відпуску.За рецептом.
Синоним
ЛИЗИНОПРИЛ, ВИТОПРИЛ®, ДАПРИЛ, ДИРОТОН, ЗЕСТРИЛ, ЗОНИКСЕМ, ИРУМЕД, ЛИЗИ САНДОЗ®, ЛИЗИГАММА, ЛИЗИНАК 10, ЛИЗИНАК 5, ЛИЗИНОКОЛ, ЛИЗИНОПРИЛ АЛКАЛОИД®, ЛИЗИНОПРИЛ ГРИНДЕКС, ЛИЗИНОПРИЛ КРКА, ЛИЗИНОПРИЛ ПФАЙЗЕР®, ЛИЗИНОПРИЛ СОФАРМА, ЛИЗИНОПРИЛ-АПО, ЛИЗИНОПРИЛ-АСТРАФАРМ, ЛИЗИНОПРИЛ-ЛЕКФАРМ, ЛИЗИНОПРИЛ-ЛУГАЛ, ЛИЗИНОПРИЛ-РАТИОФАРМ, ЛИЗИНОПРИЛА ДИГИДРАТ, ЛИЗИР, ЛИЗОПРИЛ, ЛИЗОРИЛ™, ЛИНОТОР®, ЛИПРИЛ, ЛИПРИМАКС, ЛИПРИМАКС™, ЛИСОРИЛ, ЛизиГЕКСАЛ®, ПЕРЕНАЛ, ПРИВИНИЛ, РИЛЕЙС-САНОВЕЛЬ, СИНОПРИЛ, СКОПРИЛ®, СОЛИПРИЛ, ЛИЗИНОКОР, АУРОЛАЙЗА, ЛИЗИНОПРИЛ-АКТАВИС, ЛИЗИНОПРИЛ ЛЮПИН, ЛИЗИНОПРИЛ-ТЕВА, ЛИЗОСТАР, ЛОПРИЛ БОСНАЛЕК®, ЛИЗИНОПРИЛ АТБ
Инструкция, размещенная на данной странице, носит информационный характер и предназначена исключительно для ознакомительных целей. Не используйте данную инструкцию в качестве медицинских рекомендаций . Постановка диагноза и выбор методики лечения осуществляется только вашим лечащим врачом. Подробнее об Отказе от ответственности.
Таблетки белого цвета, плоскоцилиндрические, с фаской и риской. Таблетки с дозировкой 5 мг имеют гравировку «5».
Одна таблетка содержит: действующего вещества – лизиноприла 5 мг и 10 мг; вспомогательные вещества: крахмал картофельный, целлюлоза микрокристаллическая, стеариновая кислота, повидон, лактозы моногидрат.
Лекарственные средства, влияющие на ренин-ангиотензиновую систему. Ингибиторы ангиотензин-превращающего фермента.
Код АТХ – С09AА03.
Фармакодинамика
Ингибитор АПФ, уменьшает образование ангиотензина II из ангиотензина I. Снижение содержания ангиотензина II ведет к прямому уменьшению выделения альдостерона. Уменьшает деградацию брадикинина и увеличивает синтез простагландинов. Снижает общее периферическое сосудистое сопротивление, артериальное давление (АД), преднагрузку, давление в легочных капиллярах, вызывает увеличение минутного объема крови и повышение толерантности миокарда к нагрузкам у больных с хронической сердечной недостаточностью. Расширяет артерии в большей степени, чем вены. Некоторые эффекты объясняются воздействием на тканевые ренин-ангиотензиновые системы. При длительном применении уменьшается гипертрофия миокарда и стенок артерий резистивного типа. Улучшает кровоснабжение ишемизированного миокарда.
Продолжительность эффекта зависит также от величины дозы. Начало действия – через 1 час. Максимальный эффект определяется через 6–7 часов. Действие продолжается 24 часа. При артериальной гипертензии эффект отмечается в первые дни после начала лечения, стабильное действие развивается через 1–2 месяца.
У пациентов с хронической сердечной недостаточностью Лизиноприл, снижая общее периферическое сопротивление сосудов, уменьшает постнагрузку на сердце, увеличивает ударный и минутный объем сердца без увеличения частоты сердечных сокращений, повышает толерантность к физической нагрузке. Кроме того, Лизиноприл уменьшает преднагрузку, способствует снижению давления в малом круге кровообращения и в правом предсердии, вызывает регрессию гипертрофии миокарда.
В двух крупных рандомизированных исследованиях ONTARGET и VA NEPHRON-D была изучена комбинация ингибиторов АПФ и блокаторов рецепторов ангиотензина II у пациентов с цереброваскулярными заболеваниями и сахарным диабетом II типа с поражением органов-мишеней или диабетической нефропатией. Эти исследования не выявили существенной пользы для пациентов в отношении сохранения функции почек, сердечно-сосудистых исходов и смертности, но, в то же время, сопровождались повышением частоты нарушения функции почек, гипотензии в сравнении с монотерапией. Учитывая сходные харктеристики всех ингибиторов АПФ результаты этих исследований могут быть распространены на всю группу лекарственных средств.
В исследовании ALTITUDE было изучено добавление алискирена к терапии ингибитором АПФ или блокатором рецепторов ангиотензина II у пациентов с сахарным диабетом II типа и заболеваниями почек или сердца. Исследование было прекращено досрочно в связи с высокой частотой неблагоприятных исходов (риск сердечно-сосудистой смертности или инсульта в группе алискирена были выше). Также в исследовании была установлена повышенная частота развития нежелательных эффектов в группе алискирена (гиперкалиемия, гипотензия и нарушение функции почек).
Фармакокинетика
Всасывание
После приема внутрь лизиноприл всасывается из желудочно-кишечного тракта. Cmax лизиноприла в плазме достигается в течение 6–8 часов. Прием пищи не влияет на абсорбцию препарата. Абсорбция составляет в среднем 30 %, биодоступность – 29 %.
Распределение
Не связывается с белками плазмы. Css лизиноприла при курсовом приеме лекарственного средства устанавливается через 3 дня. Проницаемость через гематоэнцефалический и плацентарный барьер низкая.
Метаболизм
Лизиноприл не биотрансформируется в организме.
Выведение
Выводится почками в неизмененном виде. Период полувыведения составляет 12 часов.
Фармакокинетика в особых клинических случаях
У пациентов с выраженными нарушениями функции почек отмечено увеличение времени достижения Cmax и Css лизиноприла; режим дозирования для данной категории пациентов необходимо корректировать с учетом показателей клиренса креатинина.
— артериальная гипертензия (в т.ч. симптоматическая);
— хроническая сердечная недостаточность (в составе комбинированной терапии);
— острый инфаркт миокарда (в первые 24 часа в составе комбинированной терапии). См. также разделы «Противопоказания», «Особые указания», «Взаимодействие с другими лекарственными средствами», «Фармакодинамика».
(см. также разделы «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие формы взаимодействия», «Фармакологические свойства»)
— гиперчувствительность к лизиноприлу;
— ангионевротический отек (локальный отёк кожи, подкожной клетчатки и/или слизистых оболочек в сочетании с крапивницей или без неё) в анамнезе, в том числе при использовании ингибиторов АПФ;
— одновременное применение ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента или блокаторов рецепторов АТII с алискиреном у пациентов с сахарным диабетом или умеренной / тяжелой почечной недостаточностью (СКФ < 60 мл/мин/1,73 м2) противопоказано;
— наследственный отек Квинке;
— детский возраст до 6 лет;
— беременность;
— грудное вскармливание.
Лизиноприл рекомендуется применять перорально 1 раз в сутки, примерно в одно и то же время. Прием пищи не влияет на абсорбцию таблеток лизиноприла. Дозу нужно определять индивидуально согласно реакции пациента и артериального давления.
Артериальная гипертензия
Лизиноприл можно применять в качестве монотерапии и в комбинации с другими антигипертензивными препаратами. См. также разделы «Противопоказания», «Особые указания», «Взаимодействие с другими лекарственными средствами», «Фармакодинамика».
Начальная доза.
Для больных с артериальной гипертензией рекомендуемая начальная доза составляет 10 мг.
Пациенты с очень активной ренин-ангиотензин-альдостероновой системой (в частности с реноваскулярной гипертензией, повышенным выведением соли из организма и/или сниженным объемом межклеточной жидкости, сердечной недостаточностью или тяжелой артериальной гипертензией) могут почувствовать значительное снижение артериального давления после приема начальной дозы. Для таких пациентов рекомендуемая доза составляет 2,5–5 мг, начало лечения должно проходить под непосредственным наблюдением врача. Уменьшение начальной дозы рекомендуется также при почечной недостаточности (см. таблицу ниже).
Поддерживающая доза.
Обычная рекомендуемая поддерживающая доза составляет 20 мг однократно в сутки. Если назначение этой дозы не дает достаточного терапевтического эффекта в течение 2–4 недель ее можно увеличить. Максимальная суточная доза составляет 80 мг.
Лечение артериальной гипертензии у детей в возрасте 6–16 лет
Рекомендуемая начальная доза составляет 2,5 мг один раз в день у пациентов с массой тела от 20 до <50 кг и 5 мг для пациентов с массой тела ≥50 кг. Дозировка должна подбираться индивидуально до максимальной суточной 20 мг для детей с массой тела от 20 до <50 кг и максимальной суточной 40 мг для пациентов с массой тела ≥50 кг. Отсутствуют данные о применении у детей дозы выше 0,61 мг/кг (выше 40 мг). У детей со сниженной функцией почек требуется назначение более низкой начальной дозы и увеличение интервала между приемами препарата.
Пациенты, принимающие диуретические препараты
Симптоматическая гипотензия может возникнуть после начала лечения Лизиноприлом. Это вероятно для пациентов, принимающих диуретики при лечении Лизиноприлом. Таким пациентам рекомендуется принимать лекарственное средство с осторожностью из-за вероятности повышенного выведения соли из организма и/или снижения объема межклеточной жидкости. Если есть такая возможность, необходимо прекратить лечение диуретиками за 2-3 дня до начала терапии Лизиноприлом. Для больных с артериальной гипертензией, которые не могут прекратить лечение диуретиками, терапию следует начинать с дозы 5 мг. Необходимо контролировать функцию почек и уровень калия в сыворотке крови. Последующие дозы Лизиноприла необходимо подбирать в соответствии с реакцией артериального давления. В случае необходимости терапию диуретиками можно возобновить.
Дозировка для больных с почечной недостаточностью должна базироваться на КК, как показано ниже в таблице.
Таблица. Подбор дозы для больных с почечной недостаточностью.
|
Клиренс креатинина |
Начальная доза |
|
<10 (мл/мин) (включая пациентов на диализе) |
2,5 мг * |
|
10 – 30 (мл/мин) |
2,5-5 мг |
|
31 – 80 (мл/мин) |
5-10 мг |
* — дозировку и/или частоту приема необходимо рассчитывать, исходя из показателей реакции артериального давления.
Дозу можно постепенно увеличивать, пока артериальное давление не нормализуется, или до достижения максимальной дозы 40 мг в сутки.
Хроническая сердечная недостаточность
Пациентам с симптоматической сердечной недостаточностью следует принимать Лизиноприл в качестве вспомогательной терапии к диуретикам, препаратам наперстянки или β-адреноблокаторам. Терапию Лизиноприлом можно начинать с дозы 2,5 мг 1 раз в сутки, прием препарата необходимо проводить под наблюдением врача, чтобы выявить первоначальный эффект препарата на артериальное давление.
Дозировку Лизиноприла необходимо повышать:
• увеличивая дозу не более чем на 10 мг;
• интервалы между повышением дозы должны составлять не менее 2 недель;
• до высшей дозы, которую переносит пациент, максимум до 35 мг 1 раз в сутки.
Подбор дозы должен базироваться на клинической реакции каждого отдельного пациента.
Пациентам, которые имеют высокий риск симптоматической гипотензии, например, пациентам с повышенным уровнем вывода соли из организма с или без гипонатриемии, пациентам с гиповолемией или пациентам, которые проходили интенсивную терапию диуретиками, необходимо улучшить свое состояние, если это возможно, до начала терапии лизиноприлом. Необходимо контролировать функцию почек и уровень калия в сыворотке крови.
Острый инфаркт миокарда
В зависимости от обстоятельств, пациент должен пройти стандартную рекомендуемую терапию, такую как лечение тромболитиками, аспирином и блокаторами β-адренорецепторов. Вместе с этим можно применять нитроглицерин (в т.ч. и трансдермально).
Начальная доза
(первые 3 дня после перенесенного инфаркта).
Лечение лизиноприлом можно начать в первые 24 часа после появления первых симптомов. Лечение не следует начинать, если показатель систолического АД составляет менее 100 мм рт. ст. Начальная доза лизиноприла составляет 5 мг перорально, затем принимать 5 мг через 24 часа, 10 мг через 48 часов и 10 мг ежедневно. Пациентам с систолическим давлением, не превышающим 120 мм рт. ст., перед началом или во время терапии в первые 3 дня после инфаркта лечения следует начинать с низкой дозы – 2,5 мг.
При почечной недостаточности (клиренс креатинина <80 мл/мин) начальную дозу лизиноприла необходимо подбирать в соответствии с показателями клиренса креатинина пациента (см. таб.).
Поддерживающая доза
. Рекомендуемая поддерживающая доза составляет 10 мг 1 раз в сутки. В случае возникновения артериальной гипотензии (систолическое давление менее 100 мм рт. ст.), поддерживающая суточная доза не должна превышать 5 мг, в случае необходимости указанную дозу можно уменьшить до 2,5 мг. Если после приема Лизиноприла наблюдается пролонгированная артериальная гипотензия (систолическое давление остается меньше 90 мм рт. ст. в течение более 1 часа), необходимо отменить терапию Лизиноприлом. Рекомендуется терапия в течение 6 недель, затем необходимо провести повторную оценку состояния пациента. Пациентам с симптомами сердечной недостаточности необходимо и дальше продолжать лечение.
Пациенты пожилого возраста
В клинических испытаниях не было выявлено изменений в эффективности или безопасности лекарственного средства, связанных с возрастом.
Однако достижение определенного возраста, ассоциируется со снижением функции почек, начальную дозу лизиноприла необходимо подбирать в соответствии с указаниями, приведенными в таблице. После этого дозу нужно подбирать в соответствии с реакцией и артериальным давлением.
При применении Лизиноприла, как и других ингибиторов АПФ, может возникать ряд побочных эффектов со следующей частотой: очень частые (1/10), частые (1/100<1/10), нечастые (1/1000<1/100), редкие (1/10000 <1/1000), очень редкие (<1/10000), неизвестные (не могут быть оценены на основании доступных данных).
Расстройства системы крови и лимфатической системы: редкие – снижение гемоглобина, снижение гематокрита, очень редкие – угнетение костного мозга, анемия, тромбоцитопения, лейкопения, нейтропения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия, лимфоаденопатия, аутоиммунные заболевания.
Нарушения питания и метаболизма: очень редкие – гипогликемия.
Расстройства нервной системы и психики: частые – головокружение, головная боль, нечастые – колебания настроения, парестезии, головокружение, расстройство вкусовых ощущений, расстройство сна, редкие – спутанность сознания, обонятельные расстройства, частота не известна – симптомы депрессии, потеря сознания.
Расстройства сердца и сосудов: частые – ортостатические эффекты, включая гипотензию, нечастые – инфаркт миокарда или цереброваскулярные нарушения, возможно развитие вторичной гипотензии у пациентов с высоким риском, сердцебиение, тахикардия, синдром Рейно.
Расстройства со стороны органов дыхания и грудной клетки: частые – кашель, нечастые – ринит, очень редкие — бронхоспазм, синусит, аллергический альвеолит/эозинофильная пневмония.
Желудочно-кишечные расстройства: частые – диарея, рвота, нечастые – тошнота, боль в животе, диспепсия, редкие – сухость во рту, очень редкие – панкреатит, кишечная ангиодема, гепатит – или гепатоцеллюлярный или холестатический, желтуха и печеночная недостаточность.
Расстройства со стороны кожи и подкожной клетчатки: нечастые – покраснение, зуд, повышенная чувствительность/ангионевротический отек (ангионевротический отек лица, губ, языка, глотки и/или гортани), редкие – крапивница, алопеция, псориаз, очень редкие – потливость, пузырчатка, токсический некролиз эпидермиса, синдром Стивенса-Джонсона, мультиформная эритема, кожная псевдолимфома. Имеется сообщение о симптомокомплексе, включающем один или более следующих симптомов: лихорадка, васкулит, миалгия, артралгия/артрит, антинуклеарные антитела, повышенная СОЭ, эозинофилия и лейкоцитоз, кожная сыпь, фоточувствительность кожи и другие кожные проявления.
Расстройства со стороны почек и мочевыводящих путей: частые – почечная дисфункция, редкие – уремия, почечная недостаточность, очень редкие – олигурия/анурия.
Эндокринные нарушения: частота не известна – неадекватная секреция антидиуретического гормона.
Расстройства со стороны репродуктивной системы и молочных желез: нечастые – импотенция, редкие – гинекомастия.
Общие расстройства и расстройства в месте введения: нечастые – усталость, астения.
Лабораторные исследования: нечастые – повышение мочевины в крови, повышение сывороточного креатинина, повышение активности печеночных ферментов, гиперкалиемия, редкие – повышение сывороточного билирубина, гипонатриемия.
Диуретики. При одновременном применении препарата с диуретиками возможно резкое снижение АД, с другими гипотензивными средствами – наблюдается аддитивное действие (при комбинированной терапии требуется осторожность).
Препараты калия, калийсберегающие диуретики. При одновременном применении с калийсберегающими диуретиками (спиронолактон, триамтерен, амилорид), препаратами калия, заменителями соли и БАД к пище, содержащими калий, возможно развитие гиперкалиемии, особенно у пациентов с нарушениями функции почек. При применении таких комбинаций требуется регулярный контроль содержания калия в крови и функции почек.
Литий. Обратимое повышение сывороточных концентраций лития и его токсичности были зарегистрированы во время совместного применения лития с ингибиторами АПФ. Одновременное применение тиазидных диуретиков с ингибиторами АПФ может дополнительно повысить риск токсичности лития. Одновременный прием лизиноприла с литием не рекомендуется, но если такая комбинация необходима, необходим тщательный мониторинг содержания лития в сыворотке крови.
Нестероидные противовоспалительные лекарственные средства (НПВС), включая ацетилсалициловую кислоту 3 г/сут. Когда ингибиторы АПФ применяют одновременно с нестероидными противовоспалительными препаратами (например, ацетилсалициловой кислотой при противовоспалительном режиме дозирования, ингибиторами ЦОГ-2 и неселективными НПВС), может произойти ослабление антигипертензивного эффекта. Одновременное применение ингибиторов АПФ и НПВС может привести к повышенному риску ухудшения функции почек, включая возможность острой почечной недостаточности, а также увеличение концентрации калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с нарушенной функцией почек. Эти эффекты обычно обратимы. Комбинации ингибиторов АПФ и НПВС следует назначать с осторожностью, особенно у пожилых людей. Пациенты должны поддерживать адекватный водный баланс; после проведения курса терапии необходимо проверить функцию почек.
Препараты золота. Нитратоподобные реакции (симптомы вазодилатации, в том числе приливы, тошнота, головокружение и гипотензия, которые могут быть очень тяжелыми) чаще могут развиваться при одновременном назначении ингибиторов АПФ и препаратов золота в виде инъекций.
Другие антигипертензивные препараты. Одновременное применение этих препаратов может увеличить гипотензивное действие лизиноприла.
Одновременное применение с нитроглицерином и другими нитратами или другими вазодилататорами, может еще больше снизить кровяное давление.
Трициклические антидепрессанты/нейролептики/анестетики. Одновременное применение определенных анестетиков, трициклических антидепрессантов и нейролептиков с ингибиторами АПФ может привести к дальнейшему снижению артериального давления.
Симпатомиметики. Симпатомиметики могут снижать антигипертензивный эффект ингибиторов АПФ.
Противодиабетические препараты. Эпидемиологические исследования показали, что одновременное применение ингибиторов АПФ и противодиабетических препаратов (инсулина, пероральных гипогликемических средств) может усиливать гипогликемическое действие последних с риском развития гипогликемии. Этот эффект более вероятен в течение первых недель комбинированного лечения и у пациентов с почечной недостаточностью.
Ацетилсалициловая кислота, тромболитики, бета-блокаторы, нитраты. Лизиноприл может быть использован одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в дозировках, обеспечивающих антиагрегантный эффект), тромболитиками, бета-блокаторами и/или нитратами.
Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС).
На основе имеющихся данных, двойная блокада РААС с применением иАПФ, БРА II или алискирена не может быть рекомендована любому пациенту, особенно пациентам с диабетической нефропатией.
У пациентов с сахарным диабетом или умеренной/тяжелой почечной недостаточностью (СКФ < 60 мл/мин/1,73 м2) одновременное применение алискирена с иАПФ или БРА II противопоказано.
В отдельных случаях, когда совместное применение иАПФ и БРА II абсолютно показано, необходимо тщательное наблюдение специалиста и обязательный мониторинг функции почек, водно-электролитного баланса, артериального давления.
Возникновение симптоматической артериальной гипотензии вероятнее у пациентов с более тяжелой степенью сердечной недостаточности, получающих высокие дозы петлевых диуретиков, с гипонатриемией или нарушениями функции почек. У пациентов с повышенным риском симптоматической гипотензии следует тщательно контролировать начало терапии и коррекцию дозы. Подобные меры касаются пациентов с ишемической болезнью сердца или с нарушением мозгового кровообращения, у которых чрезмерное снижение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или инсульту.
Нередко гипотензия, особенно после первой дозы, может развиться у больных с тяжелыми формами сердечной недостаточности, это следует учитывать, назначая лизиноприл. При появлении гипотензии пациента следует уложить на спину, при необходимости провести вливание 9 мг/мл раствора натрия хлорида. Кратковременная гипотензивная реакция не является противопоказанием для дальнейших доз, которые обычно можно без труда вводить после восстановления эффективного объема крови и исчезновения мимолетной гипотензивной реакции.
Артериальная гипотензия при остром инфаркте миокарда. При остром инфаркте миокарда нельзя начинать лечение Лизиноприлом, если через предварительное применение вазодилататоров существует риск дальнейших серьезных гемодинамических нарушений. Это касается пациентов с систолическим артериальным давлением 100 мм рт. ст. или меньше, или кардиогенным шоком. В течение первых 3 дней после инфаркта миокарда дозу препарата необходимо уменьшить, если систолическое давление не превышает 120 мм рт. ст. Если показатель систолического артериального давления равен или составляет менее 100 мм рт. ст., подобранные дозы необходимо снизить до 5 мг или временно до 2,5 мг. Если после приема Лизиноприла наблюдается пролонгированная артериальная гипотензия (систолическое давление остается меньше 90 мм рт. ст. в течение более 1 часа), необходимо отменить лечение Лизиноприлом.
Стеноз аортального и митрального клапана/гипертрофическая кардиомиопатия. Как и при приеме других ингибиторов АПФ, Лизиноприл следует осторожно принимать пациентам со стенозом митрального клапана или затруднением выброса левого желудочка, такими как аортальный стеноз или гипертрофическая кардиомиопатия.
Нарушение функции почек. В случае почечной недостаточности (клиренс креатинина <80 мл/мин), начальную дозу Лизиноприла необходимо скорректировать в соответствии с показателем клиренса креатинина пациента (см. таблицу), а затем – в зависимости от реакции больного на лечение. У этих пациентов необходимо ежедневно контролировать уровень калия в сыворотке крови и клиренс креатинина.
У пациентов с сердечной недостаточностью гипотензия после начала лечения ингибиторами АПФ может привести к дальнейшему ухудшению функции почек. В таких случаях сообщалось о развитии острой почечной недостаточности, обычно обратимой.
У некоторых больных с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом почечной артерии единственной почки, которые принимали ингибиторы АПФ, повышались уровни мочевины и креатинина сыворотки, обычно возвращались к норме после прекращения терапии. Чаще уровни росли у пациентов с почечной недостаточностью. В случае наличия реноваскулярной гипертензии увеличивается риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности. Лечение подобных больных следует начинать под наблюдением врача, низкими дозами и их тщательным подбором. Поскольку терапия диуретиками может способствовать всему выше указанному, их прием следует прекратить и контролировать функцию почек в течение первых недель лечения Лизиноприлом.
У некоторых больных с артериальной гипертензией без явных заболеваний сосудов почек прием Лизиноприла, особенно на фоне диуретиков, вызывает повышение уровня мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови. Эти изменения, как правило, бывают незначительными и преходящими. Чаще у пациентов с почечной недостаточностью в анамнезе. В таком случае, возможно, потребуется снижение дозы препарата и/или прекращение приема диуретика и/или Лизиноприла.
Лечение острого инфаркта миокарда Лизиноприлом не показано пациентам с признаками дисфункции почек, при которой отмечается повышенный уровень креатинина в сыворотке крови > 177 мкмоль/л и/или протеинурия > 500 мг/сут. Если почечная недостаточность развивается при лечении лизиноприлом (концентрация креатинина в сыворотке крови > 265 мкмоль/л или увеличение в 2 раза показателя до лечения), тогда врач может рассматривать возможность прекращения приема Лизиноприла.
Гиперчувствительность/ангионевротический отек. В очень редких случаях сообщалось об ангионевротическом отеке лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани у пациентов, проходивших лечение ингибиторами АПФ. В период лечения ангионевротический отек может возникнуть в любое время. В таких случаях прием препарата необходимо немедленно прекратить, начать соответствующую терапию и установить наблюдение для обеспечения полного исчезновения симптомов. В случаях, когда отек локализован в области языка, что не приводит к нарушению дыхания, пациент может потребовать длительного наблюдения, поскольку терапия антигистаминными средствами и ГКС может оказаться недостаточной.
Анафилактические реакции у пациентов, проходящих гемодиализ. Сообщалось об анафилактических реакциях у пациентов, проходивших гемодиализ с использованием высокопроточных мембран (например, AN 69) и одновременно лечившихся ингибиторами АПФ. Этим пациентам необходимо предложить изменить диализные мембраны на мембраны другого типа или применять антигипертензивный препарат другого класса.
Десенсибилизация. У пациентов, принимающих ингибиторы АПФ во время десенсибилизирующей терапии (например, к яду перепончатокрылых), развиваются стойкие анафилактоидные реакции. Этих реакций удалось избежать у таких пациентов путем временного прекращения приема ингибиторов АПФ, но после неосторожного повторного применения медицинского препарата реакции восстанавливались.
Печеночная недостаточность. Очень редко ингибиторы АПФ ассоциировались с синдромом, который начинается с холестатической желтухи и быстро прогрессирует до некроза и (иногда) летального исхода. Механизм этого синдрома не выявлен. Пациентам, у которых во время приема лизиноприла развилась желтуха или значительное повышение печеночных ферментов, следует прекратить прием препарата и предоставить соответствующую медицинскую помощь.
Нейтропения/агранулоцитоз. Сообщалось о случаях нейтропении/агранулоцитоза, тромбоцитопении и анемии у пациентов, получавших ингибиторы АПФ. У пациентов с нормальной функцией почек и при отсутствии других осложняющих факторов нейтропения наблюдается редко. После прекращения приема ингибитора АПФ нейтропения и агранулоцитоз имеют обратимый характер. Необходимо с чрезвычайной осторожностью принимать лизиноприл пациентам с коллагенозом сосудов, а также при получении пациентами иммунодепрессивной терапии, при лечении аллопуринолом или прокаинамидом, или при комбинации этих осложняющих факторов, особенно на фоне нарушения функции почек. При применении препарата таким пациентам рекомендуется проводить периодический контроль количества лейкоцитов в крови и предупредить пациента о необходимости сообщать о любых признаках инфекции.
Кашель. После применения ингибиторов АПФ возможно появление кашля. Обычно кашель носит непродуктивный характер и прекращается после отмены терапии. Кашель, вызванный ингибиторами АПФ, следует рассматривать при дифференциальной диагностике кашля как один из возможных вариантов.
Хирургические вмешательства/анестезия. У пациентов, перенесших общее хирургическое вмешательство или анестезию средствами, вызывающими гипотензию, лизиноприл может блокировать образование ангиотензина II после компенсаторной секреции ренина. Если наблюдается артериальная гипотензия, возникшая благодаря этому механизму, необходимо откорректировать уровень ОЦК.
Гиперкалиемия. Сообщалось о нескольких случаях повышения уровня калия в сыворотке крови пациентов, проходивших терапию ингибиторами АПФ, включая лизиноприл. Среди пациентов, имеющих высокий риск развития гиперкалиемии, находятся пациенты с почечной недостаточностью, сахарным диабетом или, одновременно применяют калийные добавки, калийсберегающие диуретики или заменители соли с содержанием калия, или пациенты, которые принимают другие препараты, повышающие уровень калия в сыворотке крови (например, гепарин). Если одновременное применение этих препаратов считается целесообразным, рекомендуется регулярный контроль уровня калия в сыворотке крови.
Пациенты, больные сахарным диабетом. У больных сахарным диабетом, принимающих пероральные противодиабетические препараты или инсулин, необходимо осуществлять тщательный гликемический контроль во время первого месяца терапии ингибиторами АПФ.
Анафилактоидные реакции, возникающие во время афереза липопротеинов низкой плотности (ЛПНП). Поскольку при аферезе ЛПНП с сульфатом декстрана применение ингибиторов АПФ может привести к анафилактическим реакциям, которые могут угрожать жизни, следует временно отменить ингибиторы АПФ перед каждым применением.
Расовая принадлежность. Ингибиторы АПФ могут вызвать более выраженный ангионевротический отек у пациентов с темным цветом кожи, чем у больных европеоидной расы. Также у данной группы больных гипотензивный эффект лизиноприла является менее выраженным вследствие преобладания низких фракций ренина.
Литий. Комбинация лития и лизиноприла не рекомендуется.
Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС). Двойная блокада РААС ассоциируется с повышенным риском развития гипотонии, гиперкалиемии и нарушениями функции почек (включая острую почечную недостаточность) в сравнении с монотерапией. Двойная блокада РААС с применением иАПФ, БРА II, или алискирена не может быть рекомендована любому пациенту, особенно пациентам с диабетической нефропатией.
В отдельных случаях, когда совместное применение иАПФ и БРА II абсолютно показано, необходимо тщательное наблюдение специалиста и обязательный мониторинг функции почек, водно-электролитного баланса, артериального давления. Это относится и к назначению кандесартана или валсартана в качестве дополнительной терапии к ингибиторам АПФ у пациентов с сердечной недостаточностью. Проведение двойной блокады РААС под тщательным наблюдением специалиста и обязательным мониторингом функции почек, водно-электролитного баланса и артериального давления, возможно у пациентов с хронической сердечной недостаточностью при непереносимости антагонистов альдостерона (спиронолактона), у которых наблюдается персистирование симптомов хронической сердечной недостаточности, несмотря на проведение иной адекватной терапии.
От одной и той же дозы Лизиноприла может создаваться более высокая плазменная концентрация лизиноприла, поэтому требуется особая осторожность при подборе дозировки в данном случае, несмотря на то, что различий в антигипертензивном действии у лизиноприл-содержащих средств между пожилыми и молодыми пациентами не выявлено. Для пациентов старше 65 лет рекомендуется начальная доза лизиноприла 2,5 мг/сут, а также мониторинг АД и функции почек.
Противопоказан прием у детей младше 6 лет.
Лизиноприл противопоказан к применению при беременности и в период лактации (грудного вскармливания).
Применение лекарственного средства во II и III триместре беременности может привести к уменьшению количества амниотической жидкости, проявлениям анурии, артериальной гипотензии и к нарушениям формирования костей черепа плода.
В период лечения следует воздерживаться от управления транспортом и выполнения потенциально опасных видов деятельности, требующих концентрации внимания и повышенной скорости психомоторных реакций, так как возможно головокружение, особенно в начале терапии.
Симптомы: артериальная гипотензия, циркуляторный шок, брадикардия, водно-электролитные нарушения, почечная недостаточность, гипервентиляция, тахикардия, усиленное сердцебиение, головокружение, беспокойство и кашель.
Лечение: внутривенное введение солевых растворов. В случаях возникновения артериальной гипотензии пациента необходимо положить в горизонтальное положение. Если есть возможность, можно применить введение ангиотензина II и I или введение катехоламинов. Если препарат применяли недавно, принять меры по выводу лизиноприла из организма (например, вызвать рвоту, промывание желудка, применение абсорбентов и сульфата натрия). Использование кардиостимулятора показано при устойчивости к терапии брадикардии. Необходимо часто проверять показатели жизненно важных органов, концентрацию электролитов и креатинина в сыворотке крови.
Лизиноприл может быть удален из организма с помощью гемодиализа, при этом следует избегать использования высокопропускных мембран полиакрилнитрилнатрия-2-метилосульфоната (например AN 69).
10 таблеток в контурной ячейковой упаковке из пленки ПВХ и фольги алюминиевой. 2, 3 или 6 контурных ячейковых упаковок вместе с листком-вкладышем помещают в пачку из картона (№10×2, . №10×3, №10×6).
В защищенном от света и влаги месте, при температуре не выше 25 °С.
Хранить в недоступном для детей месте.
2 года. Лекарственное средство не использовать после окончания срока годности.
По рецепту.
Информация о производителе
Открытое акционерное общество «Борисовский завод медицинских препаратов», Республика Беларусь, Минская обл., г. Борисов, ул. Чапаева, 64, тел/факс +375(177)735612, 731156.
Описание
Лизиноприл (Lisinopril) инструкция по применению
- Состав
- Лекарственная форма
- Фармакотерапевтическая группа
- Клинические характеристики
- Показания
- Противопоказания
- Способ применения и дозы
- Побочные реакции
- Передозировка
- Применение в период беременности или кормления грудью
- Дети
- Особенности применения
- Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий
- Фармакологические свойства
- Фармацевтические характеристики
- Срок годности
- Условия хранения
- Упаковка
- Категория отпуска
Состав:
действующее вещество: lisinopril 1 таблетка содержит лизиноприла дигидрата в пересчете на 5 мг, или 10 мг или 20 мг
вспомогательные вещества: кальция гидрофосфат, манит (Е 421), крахмал кукурузный, магния стеарат, кремния диоксид коллоидный безводный.
Лекарственная форма
Таблетки: 5 мг №20, 10 мг №20, 10 мг №30, 20 мг №20.
Фармакотерапевтическая группа
Ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (АПФ). Код АТС С09А А03.
Клинические характеристики
Показания
Артериальная гипертензия.
Хроническая сердечная недостаточность.
Диабетическая нефропатия при сахарном диабете (у больных с инсулин озависимым сахарным диабетом ІІ типа).
Противопоказания
Повышенная чувствительность к лизиноприлу, к другим компонентам препарата или к другим ингибиторам АПФ.
Ангионевротический отек в анамнезе (в том числе после применения ингибиторов АПФ, идиопатический и наследственный отек).
Аортальный или митральный стеноз или гипертрофическая кардиомиопатия с выраженными гемодинамическими нарушениями.
Способ применения и дозы
Таблетки Лизиноприл-Астрафарм принимают внутрь 1 раз в сутки, желательно в одно и то же время, независимо от еды. Суточную дозу подбирают индивидуально в зависимости от реакции пациента и артериального давления.
Артериальная гипертензия.
Препарат применяют как монотерапию или в комбинации с другими классами антигипертензивных средств.
Начальная доза.
При артериальной гипертензии рекомендуемая начальная доза составляет 10 мг в сутки. У пациентов с повышенной активностью ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (в частности при реноваскулярной гипертензии, избыточном выведении хлорида натрия из организма и/или дегидратации, сердечной декомпенсации, или сильно выраженной артериальной гипертензии), может произойти чрезмерное снижение артериального давления после начальной дозы. У этих пациентов рекомендуемая начальная доза составляет 2,5-5 мг и начало лечения должно происходить под наблюдением врача. Для получения дозы 2,5 мг применять препарат с соответствующим содержанием действующего вещества.
Для пациентов с почечной недостаточностью дозу необходимо уменьшить (см. таблицу 1).
Поддерживающая доза.
Обычная эффективная поддерживающая доза составляет 20 мг в сутки. Если препарат в указанной дозе не обеспечивает должного терапевтического эффекта в течение 2-4 недель, доза далее может быть увеличена. Максимальная суточная доза составляет 80 мг в сутки.
Пациенты, принимающие диуретики.
У пациентов, предварительно получающих диуретическую терапию, после приема первой дозы Лизиноприла-Астрафарм возможно возникновение симптоматической артериальной гипотензии. Лечение диуретиками надо прекратить за 2-3 дня до начала лечения препаратом Лизиноприл-Астрафарм. Если невозможно прекратить лечение диуретиками, лизиноприл назначают в начальной дозе 5 мг. Нужно контролировать функцию почек и уровень калия в сыворотке крови. Дальнейшую дозу необходимо подбирать в зависимости от артериального давления. В случае необходимости, лечение диуретиками можно возобновить.
Пациенты с почечной недостаточностью.
У пациентов с почечной недостаточностью дозы определяют в зависимости от значения клиренса креатинина, как это показано в таблице 1:
| Клиренс креатинина (мл/мин) | Начальная доза (мг/сут) |
| 2,5* | |
| 10-30 | 2,5-5 |
| 31-80 | 5-10 |
*Дозу и/или режим дозирования устанавливают в зависимости от значений артериального давления. Дозу можно повышать не более чем до 40 мг в сутки с контролем артериального давления.
Хроническая сердечная недостаточность.
Пациентам с симптоматической сердечной недостаточностью Лизиноприл-Астрафарм можно применять как дополнение к терапии диуретиками, препаратами наперстянки или b-блокаторами. Лизиноприл-Астрафарм назначают в начальной дозе 2,5 мг в сутки под наблюдением врача, с целью определения первичного влияния на артериальное давление. Дозу препарата следует повышать не более чем на 10 мг, с временным интервалом не менее 2-х недель и до максимальной дозы 35 мг в сутки.
Определение дозы должны быть основано на клиническом наблюдении каждого пациента.
У пациентов с высоким риском развития симптоматической артериальной гипотензии (при избыточном выведении хлорида натрия из организма) с/или без гипонатриемии, при гиповолемии, а также у пациентов, которые получали высокие дозы диуретиков, вышеназванные состояния перед началом лечения необходимо скомпенсировать.
Острый инфаркт миокарда.
Начальная доза (в первые 3 дня после перенесенного инфаркта).
1 раз в сутки.
Поддерживающая доза.
Поддерживающая доза составляет 10 мг в сутки. При возникновении артериальной гипотензии (систолическое артериальное давление ниже или равно 100 мм рт.ст.) поддерживающую дозу 5 мг временно снижают до 2,5 мг. При возникновении пролонгированной артериальной гипотензии (систолическое артериальное давление ниже 90 мм рт.ст. более 1 часа) лечение нужно прекратить.
Лечение должно продолжаться в течение 6 недель, затем необходимо повторно оценить состояние пациента. У пациентов, у которых возникают симптомы сердечной недостаточности, следует продолжать лечение лизиноприлом.
Диабетическая нефропатия.
При лечении артериальной гипертензии у больных сахарным диабетом типа II и начальной нефропатией доза Лизиноприла-Астрафарм составляет 10 мг в сутки. При необходимости доза может быть увеличена до 20 мг в сутки с целью достижения значений диастолического артериального давления ниже 90 мм рт.ст. в положении сидя.
Пациенты пожилого возраста.
В клинических исследованиях не были обнаружены различия эффективности или безопасности препарата в связи с возрастом. Начальная доза лизиноприла, назначаемого лицам пожилого возраста со сниженной функцией почек, должна быть откорректирована согласно таблице 1. Впоследствии дозировка определяется в зависимости от реакции и артериального давления.
Побочные реакции
Со стороны костно-мышечной системы: были зарегистрированы мышечные спазмы.
Сообщалось о синдроме, включающего один или несколько симптомов: лихорадка, васкулит, миалгия, артралгия/артрит, появление положительных антинуклеарных антител (АНА), ускорение скорости оседания эритроцитов (СОЭ), эозинофилия и лейкоцитоз, высыпания, фотосенсибилизация или другие кожные проявления.
Передозировка
Симптомы: артериальная гипотензия, циркуляторный шок, электролитные нарушения, почечная недостаточность, гипервентиляция, тахикардия, ощущение сердцебиения, брадикардия, головокружение, беспокойство и кашель.
Лечение: внутривенное введение солевых растворов. При артериальной гипотензии следует положить пациента на спину с приподнятыми вверх ногами. Если возможно, назначают инфузию ангиотензина II и/или внутривенно вводят катехоламины. Если препарат принят недавно, показано промывание желудку, применение абсорбентов и натрия сульфата. Лизиноприл удаляется из крови при гемодиализе. Для лечения устойчивой брадикардии показано применение кардиостимулятора.
Рекомендуется постоянный контроль лабораторных показателей (определение уровня электролитов и креатинина в сыворотке крови) и жизненных функций.
Применение в период беременности или кормления грудью
Препарат противопоказан в период беременности или кормления грудью.
Дети
Безопасность и эффективность применения лизиноприла детям не установлены, поэтому не следует назначать препарат Лизиноприл-Астрафарм этой возрастной категории пациентов.
Особенности применения
Симптоматическая артериальная гипотензия.
Наблюдается редко у пациентов с неосложненной артериальной гипертензией. У гипертензивных пациентов, принимающих лизиноприл, вероятность развития артериальной гипотензии возрастает при уменьшении объема циркулирующей крови (например, в результате лечения диуретиками, ограничения потребления соли с пищей, проведения диализа, при диарее или рвоте), а также при тяжелых формах ренинзависимой артериальной гипертензии.
Симптоматическая артериальная гипотензия наблюдалась у пациентов с сердечной недостаточностью, независимо от того, сочетается ли она с почечной недостаточностью. Это чаще всего наблюдается у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью, вынужденных принимать большие дозы петлевых диуретиков, и у которых наблюдается гипонатриемия или функциональная почечная недостаточность. Пациенты с повышенным риском артериальной гипотензии нуждаются в тщательном наблюдении в начальный период лечения и при подборе дозы.
Это также касается пациентов с ишемической болезнью сердца или заболеванием сосудов мозга, у которых значительное падение артериального давления может привести к инфаркту миокарда или нарушение мозгового кровообращения.
В случае развития артериальной гипотензии пациента необходимо положить на спину и при необходимости сделать внутривенное введение раствора натрия хлорида. Преходящая гипотензивная реакция не является противопоказанием для последующего приема препарата. После восстановления эффективного объема крови и исчезновение преходящей гипотензивной реакции можно продолжить лечение лизиноприлом.
У некоторых пациентов с хронической сердечной недостаточностью, имеющих нормальное или низкое артериальное давление, может произойти дополнительное снижение системного артериального давления при назначении лизиноприла. Данный эффект ожидаемый и обычно не является причиной для прекращения терапии. При возникновении симптоматической гипотензии может возникнуть необходимость снижения дозы или прекращение приема лизиноприла.
Артериальная гипотензия с острым инфарктом миокарда.
Аортальный и митральный стенозы/гипертрофическая кардиомиопатия.
Как и другие ингибиторы АПФ, лизиноприл нужно назначать с осторожностью пациентам с митральным стенозом или затруднением выброса из левого желудочка (например, при аортальном стенозе или гипертрофической кардиомиопатии).
Нарушение функции почек.
У пациентов с сердечной недостаточностью в начале лечения ингибиторами АПФ может наблюдаться ухудшение функции почек. В таких ситуациях описанные случаи острой почечной недостаточности, обычно оборотной. У некоторых пациентов с сужением обеих почечных артерий или со стенозом артерии единственной почки ингибиторы АПФ повышают уровень мочевины в крови и креатинина в сыворотке крови обычно эти изменения проходят после прекращения приема препаратов. Вероятность этого особенно высока при почечной недостаточности.
При наличии реноваскулярной гипертензии высок риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности. У таких пациентов лечение следует начинать под тщательным медицинским наблюдением с малых доз, которые должны быть точно подобраны. Поскольку диуретики могут внести вклад в описанную выше клиническую динамику, в течение первых недель лечения лизиноприлом их прием должен быть прекращен, а функция почек нуждается в тщательном наблюдении.
У некоторых больных с артериальной гипертензией без явного заболевания сосудов почек прием лизиноприла, особенно на фоне диуретиков, вызывает повышение уровня мочевины в крови и креатинина в сыворотке эти изменения, как правило, бывают незначительными и преходящими. Вероятность их возникновения выше у больных с нарушением функции почек. В таких случаях может возникнуть необходимость в снижении дозы и прекращении приема диуретика и лизиноприла.
Лечение острого инфаркта миокарда лизиноприлом не показано пациентам с признаками дисфункции почек, при которой отмечается повышенный уровень креатинина в сыворотке крови 177 мкмоль/л и/или протеинурия 500 мг/сут. При развитии дисфункции почек в течение терапии лизиноприлом (концентрация креатинина сыворотки превышает 265 мкмоль/л или вдвое повышен уровень креатинина в сыворотке крови по сравнению с его уровнем, определенным до начала лечения) прием препарата нужно прекратить.
Повышенная чувствительность/ангионевротический отек.
Ангионевротический отек лица, конечностей, губ, языка, голосовых связок и гортани редко развивается у пациентов, получающих ингибиторы АПФ, в т.ч. лизиноприл. В период лечения ангионевротический отек может развиться в любое время. В этом случае прием лизиноприла нужно немедленно прекратить, провести соответствующее лечение и установить наблюдение за пациентом прежде чем отпустить пациента, нужно убедиться в том, что все симптомы отека ликвидированы.
Даже в случаях, когда отек ограничивается только языком и признака нарушения дыхания отсутствуют, пациенты могут нуждаться в длительном наблюдении, поскольку лечение антигистаминными средствами и глюкокортикостероидами (ГКС) может оказаться недостаточным.
В отдельных случаях зарегистрирован летальный исход у пациентов вследствие ангионевротического отека гортани или языка. Если отек распространяется на язык, голосовые связи или гортань, возможно перекрытие дыхательных путей, особенно у пациентов, ранее перенесших хирургическое вмешательство на органах дыхания. В таких случаях необходимо принять меры неотложной терапии (введение адреналина и/или поддержание проходимости дыхательных путей).
Пациент должен находиться под тщательным медицинским наблюдением до полного и стойкого исчезновения симптоматики.
У пациентов, имеющих в анамнезе ангионевротический отек, не связанный с приемом ингибитора АПФ, может быть повышен риск развития ангионевротического отека в ответ на прием ингибитора АПФ.
Гемодиализ.
При назначении препарата в условиях диализа с полиакрилвиниловой мембраной возможно развитие анафилактических реакций. Рекомендуется использование мембран другого типа для проведения диализа или применение лекарственных средств других групп для лечения пациентов с артериальной гипертензией.
Анафилактоидные реакции при ЛПНП-аферезе.
Так как при аферезе ЛПНП с сульфатом декстрану применение ингибиторов АПФ может привести к развитию анафилактических реакций, которые могут представлять угрозу для жизни, нужно временно отменить ингибиторы АПФ перед каждым аферезом.
Десенсибилизация.
У пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, на фоне десенсибилизирующей терапии (например, против яда перепончатокрылых), развиваются длительные анафилактоидные реакции. Если такие пациенты воздерживались от приема ингибиторов АПФ во время десенсибилизации, реакций не наблюдалось, однако случайное введение АПФ провоцировало анафилактоидную реакцию.
Печеночная недостаточность.
С приемом ингибиторов АПФ связывают развитие редкого синдрома, который начинается с холестатической желтухи или гепатита и переходит в молниеносный некроз печени, иногда с летальным последствием. Механизм развития этого синдрома не понятен. Если у пациентов, принимающих лизиноприл, развивается желтуха или значительно повышается активность печеночных ферментов, препарат необходимо отменить, оставляя пациента под наблюдением врача до исчезновения симптомов.
Гиперкалиемия.
У некоторых пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, в т.ч. лизиноприл, наблюдается повышение уровня калия в сыворотке крови. К группе риска развития гиперкалиемии относятся пациенты с почечной недостаточностью или сахарным диабетом, принимающие калийсберегающие диуретики, или калийсодержащие заменители соли, а также те пациенты, которые принимают другие лекарственные средства, повышающие уровень калия в сыворотке (например, гепарин).
Если прием перечисленных выше препаратов на фоне лечения ингибитором АПФ признается необходимым, рекомендуется регулярный контроль уровня калия в сыворотке крови.
Пациенты с сахарным диабетом.
Пациентам с сахарным диабетом, которые принимают гипогликемические средства или инсулин, необходимо тщательно контролировать уровень глюкозы в крови в течение первого месяца лечения ингибитором АПФ.
Литий.
Обычно не рекомендуется сочетать прием лития и лизиноприла.
Нейтропения/агранулоцитоз.
У пациентов, принимающих ингибиторы АПФ, могут развиваться нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения и анемия. При нормальной функции почек и при отсутствии осложнений нейтропения развивается редко. Нейтропения и агранулоцитоз обратимы и проходят после прекращения приема ингибитора АПФ.
Следует проявлять крайнюю осторожность при назначении лизиноприла пациентам с заболеваниями соединительной ткани с сосудистыми проявлениями, проходящим курс лечения антидепрессантами, принимающим аллопуринол или прокаинамид, а также при сочетании этих факторов, особенно на фоне нарушения функции почек.
У некоторых таких пациентов развиваются тяжелые инфекции, которые не всегда поддаются интенсивной терапии антибиотиками. Если в лечении таких пациентов применяют лизиноприл, рекомендуется периодически проверять количество лейкоцитов, причем пациентов следует предупредить о необходимости сообщать о любых признаках инфекции.
Расовая принадлежность.
Ингибиторы АПФ чаще вызывают развитие ангионевротического отека у пациентов негроидной расы по сравнению с пациентами другой расовой принадлежности. Как и другие ингибиторы АПФ, лизиноприл может быть менее эффективным в снижении артериального давления у чернокожих пациентов по сравнению с лицами других рас, возможно, вследствие более высокой частоты лиц с низким уровнем ренина в популяции чернокожих пациентов с артериальной гипертензией.
Кашель.
При применении ингибиторов АПФ может появиться непроизводительный длительный кашель, который исчезает после прекращения лечения. Такой кашель, вызванный применениям ингибиторов АПФ, нужно учитывать при дифференциальном диагнозе кашля.
Оперативные вмешательства/анестезия.
У пациентов, подвергающихся хирургическому вмешательству или общей анестезии препаратами, снижающими артериальное давление, лизиноприл может блокировать повышение образования ангиотензина II под влиянием компенсаторного выброса ренина. Если предполагается, что артериальная гипотензия развивается по этому механизму, она может быть откорректирована увеличениям ОЦК.
Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или работе с другими механизмами.
При управлении автотранспортом или работе с другими механизмами нужно принимать во внимание возможность возникновения головокружения и повышенной утомляемости.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий
Диуретики.
При одновременном применении с диуретиками отмечается суммация антигипертензивного эффекта. У пациентов, которые уже принимают диуретики, особенно те, кому диуретики назначены недавно, добавление лизиноприла иногда может стать причиной чрезмерного снижения артериального давления. Вероятность симптомов артериальной гипотензии под влиянием лизиноприла снижается, если прекратить принимать диуретик перед началом лечения лизиноприлом.
Калийсберигающие диуретики, калийсодержащие пищевые добавки или солезаменители.
Хотя уровень калия в сыворотке крови при клинических исследованиях ингибиторов АПФ обычно оставался в пределах нормы, у некоторых пациентов все же таки развивалась гиперкалиемия. Риск гиперкалиемии связывают с факторами, к которым относятся почечная недостаточность, сахарный диабет и одновременный прием калийсберегающих диуретиков (например, спиронолактон, триамтерен или амилорид), а также калийсодержащих пищевых добавок или солезаменителей.
Применение калийсодержащих пищевых добавок, калийсберегающих диуретиков или калийсодержащих солезаменителей может приводить к значительному повышению уровня калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с нарушением функции почек. Во время приема лизиноприла на фоне калийвыводящих диуретиков гипокалиемия, вызванная их приемом, может быть ослаблена.
Литий.
При одновременном приеме лития и ингибиторов АПФ обратимо повышается уровень лития в сыворотке крови и развиваются токсичные эффекты. Применение тиазидных диуретиков может повышать риск литиевой интоксикации и усиливать ее, если она уже вызвана одновременным приемом ингибиторов АПФ. Применять лизиноприл одновременно с литием не рекомендуется, но в тех случаях, когда такое сочетание необходимо, нужно проводить тщательный контроль уровня лития в сыворотке крови.
Длительный прием НПВС может ослабить гипотензивный эффект ингибиторов АПФ. Эффекты НПВС и ингибиторов АПФ на повышение уровня калия в сыворотке крови суммируются, что может привести к нарушению функции почек. Эти эффекты обычно обратимы. В отдельных случаях может наблюдаться острая почечная недостаточность, особенно при нарушении функции почек, например, у лиц пожилого возраста или у пациентов с обезвоживанием организма.
Золото.
Нитритоидные реакции (симптомы вазодилатации, включая приливы, тошноту, головокружение, артериальную гипотензию, которая может быть очень тяжелой) после инъекции золота (например, натрия ауротиомалата) отмечались чаще у пациентов, получавших лечение ингибитором АПФ.
Другие антигипертензивные средства.
При одновременном применении лизиноприла с другими антигипертензивными средствами наблюдается усиление гипотензивного эффекта. Одновременный прием нитроглицерина и других органических нитратов или вазодилататоров может усиливать гипотензивный эффект лизиноприла.
Трициклические антидепрессанты, анестетики и антипсихотики.
Прием некоторых анестетиков, трициклических антидепрессантов и антипсихотических средств на фоне ингибиторов АПФ может усилить артериальную гипотензию.
Симпатомиметики.
Могут ослаблять гипотензивный эффект ингибиторов АПФ.
Гипогликемические средства.
Эпидемиологические исследования показали, что одновременный прием ингибиторов АПФ и гипогликемических средств (инсулинов и гипогликемических средств для приема внутрь) может усиливать действие последних, вплоть до развития гипогликемии. Вероятность таких явлений особенно высокая в течение первых недель одновременного лечения пациентов, а также при нарушении функции почек.
Ацетилсалициловая кислота, тромболитики, b-адреноблокаторы и нитраты.
Ли
Лізиноприл
Состав
діюча речовина: lisinopril;
1 таблетка містить лізиноприлу 5 мг або 10 мг, або 20 мг;
допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.
Лікарська форма
Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору плоскоциліндричної форми зі скошеними краями і рискою.
Фармакотерапевтична група
Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Код АТХ С09А А03.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка.
Лизиноприл – інгібітор АПФ. АПФ є пептидилдипептидазою, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид, ангіотензин II, який також стимулює секрецію альдостерону. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації у плазмі крові ангіотензину II, що призводить до зниження активності вазопресорів та секреції альдостерону. Останнє зниження може привести до збільшення концентрації калію в сироватці крові.
Оскільки механізм дії при гіпертензії здійснюється за допомогою пригнічення ренін-ангиотензин-альдостеронової системи, лізиноприл чинить гіпотензивну дію навіть у гіпертензивних пацієнтів з низьким рівнем реніну. АПФ ідентичний до кінінази-ферменту, що руйнує брадикінін. Роль підвищеного рівня брадикініну (що має виражені вазодилатуючі властивості) у ході лікування лізиноприлом повністю не з’ясована і вимагає подальшого вивчення.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Після перорального прийому лізиноприл повільно і не повністю всмоктується у травному тракті. Абсорбція препарату після прийому становить приблизно 25 % з міжіндивідуальною варіабельністю (6-60 %). Одночасне вживання їжі не впливає на всмоктування. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 6-8 годин.
Розподіл. Рівноважні концентрації у сироватці крові досягаються впродовж 2-3 днів після введення препарату. Окрім АПФ, не зв’язується з білками плазми крові.
Метаболізм і виведення. Не метаболізується, виводиться з сечею у незміненому виді.
Видаляється при гемодіалізі.
Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів.
При порушенні функції нирок виведення лізиноприлу знижується пропорційно до ступеня порушення функціональних порушень (це зниження стає клінічно важливим при клубочковій фільтрації нижче 30 мл/хв).
При серцевій недостатності нирковий кліренс лізиноприлу знижується.
Для пацієнтів літнього віку характерні вищі концентрації лізиноприлу у плазмі крові і значення площі під кривою «концентрація-час» (збільшені приблизно на 60 %), ніж у пацієнтів молодшого віку.
Показания
Артеріальна гіпертензія.
Хронічна серцева недостатність.
Гострий інфаркт міокарда у пацієнтів зі стабільними показниками гемодинаміки (систолічний артеріальний тиск > 100 мм рт. ст.).
Діабетична нефропатія при цукровому діабеті (у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет ІІ типу).
Противопоказания
Підвищена чутливість до лізиноприлу, до інших компонентів препарату або до інших інгібіторів АПФ.
Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний і спадковий набряк).
Аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями.
Білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки; гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою; кардіогенний шок; одночасне застосування препарату і високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилалілсульфонату (наприклад, AN 96) при терміновому діалізі; пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ≥ 220 мкмоль/л.
Одночасне застосування аліскіренвмісних препаратів пацієнтам з цукровим діабетом або порушеннями функцій нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).
Первинний гіперальдостеронізм.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій
Діуретики. При одночасному застосуванні з діуретиками відзначається сумація антигіпертензивного ефекту. У пацієнтів, які вже приймають діуретики, особливо ті, кому діуретики призначені нещодавно, додавання лізиноприлу іноді може спричинити надмірне зниження артеріального тиску. Вірогідність симптомів артеріальної гіпотензії під впливом лізиноприлу знижується, якщо припинити приймати діуретик перед початком лікування лізиноприлом.
Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки або солезамінники. Хоча рівень калію в сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався у межах норми, у деяких пацієнтів все ж таки розвивалася гіперкаліємія. Ризик гіперкаліємії пов’язують з чинниками, до яких належать ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спиронолактон, триамтерен або амілорид), а також калійвмісних харчових добавок або солезамінників.
Застосування калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Під час прийому лізиноприлу на тлі калійвивідних діуретиків гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена.
Літій. При одночасному прийомі літію і інгібіторів АПФ оборотно підвищується рівень літію в сироватці крові і розвиваються токсичні ефекти. Застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик літієвої інтоксикації і посилювати її, якщо вона вже спричинена одночасним прийомом інгібіторів АПФ. Застосовувати лізиноприл одночасно з літієм не рекомендується, але в тих випадках, коли таке поєднання потрібне, слід здійснювати ретельний контроль рівня літію у сироватці крові.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи і ацетилсаліцилову кислоту в дозі ≥ 3 г на добу. Тривалий прийом НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Ефекти НПЗЗ і інгібіторів АПФ на підвищення рівня калію в сироватці крові підсумовуються, що може призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. В окремих випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо при порушенні функції нирок, наприклад, в осіб літнього віку або у пацієнтів зі зневодненням організму.
Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, яка може бути дуже тяжкою) після ін’єкції золота (наприклад, натрію ауротиомалату) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ.
Інші антигіпертензивні засоби. При одночасному застосуванні лізиноприлу з іншими антигіпертензивними засобами спостерігається посилення гіпотензивного ефекту. Одночасний прийом нітрогліцерину та інших органічних нітратів або вазодилататорів може посилювати гіпотензивний ефект лізиноприлу.
Трициклічні антидепресанти, анестетики і антипсихотики. Прийом деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів на тлі інгібіторів АПФ може посилити артеріальну гіпотензію.
Симпатоміметики. Можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.
Гіпоглікемічні засоби. Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ і гіпоглікемічних засобів (інсулінів та гіпоглікемічних засобів для застосування внутрішньо) може посилювати дію останніх, аж до розвитку гіпоглікемії. Вірогідність таких явищ особливо висока впродовж перших тижнів одночасного лікування пацієнтів, а також при порушенні функції нирок.
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, β-адреноблокатори та нітрати. Лізиноприл можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у дозах, що застосовуються в кардіології), тромболітичними засобами, β-адреноблокаторами та нітратами.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Продемонстровано, що подвійна блокада РААС при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену характеризується більшою частотою розвитку таких побічних реакцій як артеріальна гіпотензія, гіперглікемія, порушення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність) порівняно із застосуванням монотерапії.
Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід. При одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть спричинити лейкопенію.
Лікарські засоби, що пригнічують функцію кісткового мозку. При одночасному застосуванні з лізиноприлом підвищують ризик виникнення нейтропенії та/або агранулоцитозу.
Естрогени. При одночасному застосуванні естрогенів з лізиноприлом можливе зменшення гіпотензивного ефекту лізиноприлу за рахунок затримки рідини в організмі.
Особливості застосування
Симптоматична артеріальна гіпотензія.
Спостерігається рідко у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У гіпертензивних пацієнтів, які приймають лізиноприл, вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії зростає при зменшенні об’єму циркулюючої крові (наприклад, у результаті лікування діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, при діареї або блюванні), а також при тяжких формах ренінзалежної артеріальної гіпертензії.
Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю, незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою недостатністю. Це найчастіше спостерігається у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, які змушені приймати великі дози петльових діуретиків, і в яких спостерігається гіпонатріємія або функціональна ниркова недостатність. Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують ретельного спостереження у початковий період лікування і при підборі дози.
Це також стосується пацієнтів з ішемічною хворобою серця або захворюванням судин мозку, у яких значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу.
У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти на спину і за необхідності зробити внутрішньовенне введення розчину натрію хлориду. Скороминуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням для наступного прийому препарату. Після відновлення ефективного об’єму крові та зникнення скороминущої гіпотензивної реакції можна продовжити лікування лізиноприлом.
У деяких пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може статися додаткове зниження системного артеріального тиску при призначенні лізиноприлу. Цей ефект очікуваний і зазвичай не є причиною для припинення терапії. При виникненні симптоматичної артеріальної гіпотензії може виникнути необхідність зниження дози або припинення прийому лізиноприлу.
Артеріальна гіпотензія з гострим інфарктом міокарда.
При гострому інфаркті міокарда не можна розпочинати терапію лізиноприлом, якщо через попереднє лікування судинорозширювальними препаратами існує ризик подальшого серйозного погіршення гемодинамічних показників. Це стосується пацієнтів із систолічним артеріальним тиском ≤ 100 мм рт. ст. або з кардіогенним шоком. У перші 3 дні після інфаркту міокарда слід зменшити дозу препарату, якщо систолічний артеріальний тиск ≤ 120 мм рт. ст. При систолічному артеріальному тиску ≤ 100 мм рт. ст. підтримувальну дозу слід зменшити до 5 мг або тимчасовий до 2,5 мг. При стійкій гіпотензії (систолічний артеріальний тиск ≤ 90 мм рт. ст. упродовж більше 1 години) терапію лізиноприлом слід припинити.
Аортальний і мітральний стенози/гіпертрофічна кардіоміопатія.
Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід призначати з обережністю пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням викиду з лівого шлуночка (наприклад, при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії).
Порушення функції нирок.
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути визначена залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1), а потім – залежно від реакції пацієнта на лікування. Рутинний контроль калію і креатиніну є частиною нормальної медичної практики у цих пацієнтів.
У пацієнтів із серцевою недостатністю на початку лікування інгібіторами АПФ може спостерігатися погіршення функції нирок. У таких ситуаціях описані випадки гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної. У деяких пацієнтів зі звуженням обох ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; зазвичай ці зміни проходять після припинення прийому препаратів. Вірогідність цього особливо висока при нирковій недостатності.
При наявності реноваскулярної гіпертензії високий ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати під ретельним медичним спостереженням з малих доз, які мають бути точно підібрані. Оскільки діуретики можуть внести вклад в описану вище клінічну динаміку, впродовж перших тижнів лікування лізиноприлом їх прийом має бути припинений, а функція нирок потребує ретельного спостереження.
У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання судин нирок прийом лізиноприлу, особливо на тлі діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; ці зміни, як правило, бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих з порушенням функції нирок. У таких випадках може виникнути необхідність у зниженні дози і припиненні прийому діуретика і лізиноприлу.
Лікування гострого інфаркту міокарда лізиноприлом не показане пацієнтам з ознаками дисфункції нирок, при якій відзначається підвищений рівень креатиніну у сироватці крові 177 мкмоль/л та/або протеїнурія 500 мг/добу. При розвитку дисфункції нирок упродовж терапії лізиноприлом (концентрація креатиніну сироватки перевищує 265 мкмоль/л або удвічі підвищений рівень креатиніну у сироватці крові порівняно з його рівнем, визначеним до початку лікування) прийом препарату слід припинити.
Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк.
Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв’язок та гортані рідко розвивається у пацієнтів, які одержують інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл. У період лікування ангіоневротичний набряк може розвинутися в будь-який час. У цьому випадку прийом лізиноприлу слід негайно припинити, провести відповідне лікування і встановити спостереження за пацієнтом; перш ніж відпустити пацієнта, слід переконатися в тому, що усі симптоми набряку ліквідовані.
Навіть у випадках, коли набряк обмежується тільки язиком і ознаки порушення дихання відсутні, пацієнти можуть потребувати тривалого спостереження, оскільки лікування антигістамінними засобами та глюкокортикостероїдами (ГКС) може виявитися недостатнім.
В окремих випадках зареєстрований летальний кінець пацієнтів унаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосові зв’язки або гортань, вірогідне перекриття дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на органах дихання. У таких випадках необхідно вжити заходи невідкладної терапії (введення адреналіну та/або підтримка прохідності дихальних шляхів).
Пацієнт має знаходитися під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптоматики.
У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов’язаний із прийомом інгібітору АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на прийом інгібітору АПФ.
Гемодіаліз.
При призначенні препарату в умовах діалізу з поліакрилвініловою мембраною можливий розвиток анафілактичних реакцій. Рекомендується використання мембран іншого типу для проведення діалізу або застосування лікарських засобів інших груп для лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Анафілактоїдні реакції при ЛПНП-аферезі.
Оскільки при аферезі ЛПНП з сульфатом декстрану застосування інгібіторів АПФ може призвести до розвитку анафілактичних реакцій, які можуть представляти загрозу для життя, слід тимчасово відмінити інгібітори АПФ перед кожним аферезом.
Десенсибілізація.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, на тлі десенсибілізуючої терапії (наприклад, проти отрути перетинчастокрилих), розвиваються тривалі анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від прийому інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не спостерігалося, проте випадкове введення АПФ провокувало анафілактоїдну реакцію.
Печінкова недостатність.
З прийомом інгібіторів АПФ пов’язують розвиток рідкісного синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і переходить у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому незрозумілий. Якщо у пацієнтів, які приймають лізиноприл, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, препарат необхідно відмінити, залишаючи пацієнта під спостереженням лікаря до зникнення симптомів.
Гіперкаліємія.
У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калійвмісні замінники солі, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові (наприклад, гепарин).
Якщо прийом зазначених вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ визнається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.
Пацієнти, хворі на цукровий діабет.
Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові упродовж першого місяця лікування інгібітором АПФ.
Літій.
Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію і лізиноприлу.
Нейтропенія/агранулоцитоз.
У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть розвиватися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. При нормальній функції нирок і при відсутністі ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз зворотні та проходять після припинення прийому інгібітору АПФ.
Слід проявляти крайню обережність при призначенні лізиноприлу пацієнтам із захворюваннями сполучної тканини з судинними проявами, які проходять курс лікування антидепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на тлі порушення функції нирок.
У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. Якщо в лікуванні таких пацієнтів застосовують лізиноприл, рекомендується періодично перевіряти кількість лейкоцитів, причому пацієнтів слід попередити про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції.
Расова приналежність.
Інгібітори АПФ частіше спричиняють розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси порівняно з пацієнтами іншої расової приналежності. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним у зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів порівняно з особами інших рас, можливо, внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну в популяції чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Кашель.
При застосуванні інгібіторів АПФ може з’явитися непродуктивний тривалий кашель, який зникає після припинення лікування. Такий кашель, спричинений застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю.
Оперативні втручання/анестезія.
У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або загальній анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, лізиноприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що артеріальна гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути відкоригована збільшенням ОЦК.
Первинний гіперальдостеронізм.
У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.
Подвійна блокада РААС.
Повідомлялося, що супутнє застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії, порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Таким чином подвійна блокада РААС шляхом супутнього застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену не рекомендована.
У разі особливої необхідності у застосуванні терапії подвійної блокади її слід здійснювати під наглядом фахівця та регулярно перевіряти функцію нирок, рівні електролітів та артеріального тиску. Пацієнтам з діабетичною нефропатією не рекомендується одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ.
Способ применения и дозы
Таблетки приймають внутрішньо 1 раз на добу, бажано в один і той же самий час, незалежно від прийому їжі. Добову дозу підбирають індивідуально залежно від реакції пацієнта та показників артеріального тиску.
Артеріальна гіпертензія.
Препарат застосовують як монотерапію або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних засобів.
Початкова доза.
При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу. У пацієнтів з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (зокрема при реноваскулярній гіпертензії, надмірному виведенні натрію хлориду з організму та/або дегідратації, серцевої декомпенсації, або сильно вираженої артеріальної гіпертензії), може статися надмірне зниження артеріального тиску після початкової дози. У цих пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг і початок лікування має відбуватися під наглядом лікаря.
Для отримання дози 2,5 мг застосувати препарат з відповідним вмістом діючої речовини.
Для пацієнтів з нирковою недостатністю дозу необхідно зменшити (див. таблицю 1).
Підтримуюча доза.
Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо препарат у вказаній дозі не забезпечує належного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів, дозу можна і надалі збільшити. Максимальна добова доза становить 80 мг на добу.
Пацієнти, які приймають діуретики.
У пацієнтів, які заздалегідь одержують діуретичну терапію, після прийому першої дози лізиноприлу можливе виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії. Лікування діуретиками слід припинити за 2-3 дні до початку лікування препаратом. Якщо неможливо припинити лікування діуретиками, лізиноприл слід призначати у початковій дозі 5 мг на добу. Слід контролювати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. Подальшу дозу необхідно підбирати залежно від артеріального тиску. У разі необхідності, лікування діуретиками можна відновити.
Пацієнти з нирковою недостатністю.
Для пацієнтів з нирковою недостатністю дози визначають залежно від значення кліренсу креатиніну, як це показано у таблиці 1.
Таблиця 1
|
Кліренс креатиніну (мг/хв) |
Початкова доза (мг/добу) |
|
< 10 (включаючи хворих, які перебувають на гемодіалізі) |
2,5* |
|
10-30 |
2,5-5 |
|
31-80 |
5-10 |
* Дозу та/або режим дозування встановлюють залежно від значень артеріального тиску. Дозу можна підвищувати не більше ніж до 40 мг на добу з контролем артеріального тиску.
Підтримуюча доза залежить від клінічної реакції і підбирається при регулярному контролі показників функції нирок, концентрації калію і натрію в крові.
Хронічна серцева недостатність.
Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю лізиноприл можна застосовувати як доповнення до терапії діуретиками, препаратами наперстянки або β-блокаторами. Лізиноприл призначають у початковій дозі 2,5 мг на добу під наглядом лікаря, з метою визначення первинного впливу на артеріальний тиск. Дозу препарату слід підвищувати не більше ніж на 10 мг, з тимчасовим інтервалом не менше 2 тижнів і до максимальної дози 35 мг на добу.
Визначення дози має бути засноване на клінічному нагляді за кожним пацієнтом.
У пацієнтів з високим ризиком розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії (при надмірному виведенні натрію хлориду з організму) з гіпонатріємією або без неї, при гіповолемії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати.
Гострий інфаркт міокарда.
Пацієнтам одночасно слід приймати звичайну стандартну терапію з тромболітичними лікарськими засобами, ацетилсаліциловою кислотою і β-блокаторами. Лізиноприл сумісний з нітрогліцерином, введеним внутрішньовенно або трансдермально.
Початкова доза (у перші 3 дні після перенесеного інфаркту міокарда).
Терапію лізиноприлом слід розпочинати у перші 24 години з моменту появи симптомів захворювання.
Терапію не слід розпочинати, якщо систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт. ст. Перша доза лізиноприлу становить 5 мг, через 24 години знову призначають дозу 5 мг, потім призначають дозу 10 мг 1 раз на добу, і далі підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу.
Пацієнтам із систолічним артеріальним тиском (120 мм рт. ст. або нижче) у перші 3 дні після інфаркту міокарда призначають понижену дозу лізиноприлу – 2,5 мг.
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути відкоригована залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).
Підтримуюча доза.
Підтримуюча доза становить 10 мг 1 раз на добу. При виникненні артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче або становить 100 мм рт. ст.) підтримуючу дозу 5 мг тимчасово знижують до 2,5 мг. При виникненні пролонгованої артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. більше 1 години) лікування потрібно припинити.
Лікування має тривати впродовж 6 тижнів, потім необхідно повторно оцінити стан пацієнта. У пацієнтів, у яких виникають симптоми серцевої недостатності, слід продовжувати лікування лізиноприлом.
Діабетична нефропатія.
При лікуванні артеріальної гіпертензії у хворих на цукровий діабет типу II і початковою нефропатією доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити до 20 мг на добу з метою досягнення значень діастолічного артеріального тиску нижче 90 мм рт. ст. у положенні сидячи.
При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкову дозу препарату необхідно відкоригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1).
Пацієнти літнього віку.
У клінічних дослідженнях не були виявлені відмінності ефективності або безпеки препарату у зв’язку з віком. Початкова доза лізиноприлу, що призначається особам літнього віку зі зниженням функції нирок, має бути відкоригована згідно з таблицею 1. Згодом дозування визначається залежно від реакції та артеріального тиску.
Пацієнти з трансплантацією нирок.
Немає досвіду щодо застосування препарату пацієнтам із нещодавньою трансплантацією нирок, тому не рекомендується лікування лізиноприлом таким пацієнтам.
Діти.
Безпека та ефективність застосування лізиноприлу дітям не встановлені, тому не слід призначати препарат цій віковій категорії пацієнтів.
Побочные реакции
З боку системи крові: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунне захворювання.
З боку обміну речовин: гіпоглікемія.
З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль, зміна настрою, парестезії, порушення смакових відчуттів, порушення сну, порушення рівноваги, дезорієнтація, сплутаність свідомості, порушення нюху, симптоми депресії, непритомність.
З боку серцево-судинної системи: ортостатичний ефект (включаючи артеріальну гіпотензію), інфаркт міокарда або цереброваскулярний інсульт, можливо, вторинний через надмірну артеріальну гіпотензію у пацієнтів групи високого ризику, пальпітації, тахікардія, феномен Рейно.
З боку кістково-м’язової системи: були зареєстровані м’язові спазми.
З боку дихальної системи: кашель, бронхіт, риніт, задишка, диспное, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, глосит, синусит, алергічний альвеолит/еозинофільна пневмонія. Були зареєстровані інфекції верхніх дихальних шляхів.
З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, зменшення апетиту, зміна смаку, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк, запор, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця і печінкова недостатність.
З боку шкіри: висипи, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або глотки, відчуття жару, гіперемія шкіри, кропив’янка, алопеція, псоріаз, підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, лімфоцитома шкіри.
Повідомлялося про синдром, що включає один або кілька симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, поява позитивних антинуклеарних антитіл, прискорення швидкості осідання еритроцитів, еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви.
З боку сечовидільної системи: ниркова дисфункція, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.
З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону.
З боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення: підвищена втомлюваність, слабкість.
Лабораторні показники: підвищення рівня сечовини у крові, креатиніну у сироватці крові, печінкових ферментів, гіперкаліємія, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.
Передозировка
Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння і кашель.
Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. При артеріальній гіпотензії слід покласти пацієнта на спину з ледь піднятими догори ногами. Якщо можливо, призначають інфузію ангіотензину II і/або внутрішньовенно вводять катехоламіни. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано промивання шлунка, застосування абсорбентів і натрію сульфату. Для лікування стійкої брадикардії показано застосування кардіостимулятора.
Рекомендується постійний контроль лабораторних показників (визначення рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові) та життєвих функцій.
Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран (наприклад AN69).
У випадку ангіоневротичного набряку призначають антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно в ургентному порядку розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.
Применение в период беременности или кормления грудью
Препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю.
Препарат не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і, якщо необхідно, – замінити лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Слід брати до уваги можливість виникнення запаморочення і підвищеної втомлюваності, що може впливати на здатність керувати автотранспортом або іншими механізмами.
Условия хранения
Термін придатності
3 роки.
Умови зберігання
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка
По 10 таблеток у блістері; по 1 або 2, або 3 блістери у коробці.
Категорія відпуску
За рецептом.
Описание
Фармакологическое действие
Лизиноприл — кардиопротективное, натрийуретическое, вазодилатирующее, гипотензивное.
Фармакодинамика
Ингибитор АПФ, уменьшает образование ангиотензина II из ангиотензина I. Снижение содержания ангиотензина II ведет к прямому уменьшению выделения альдостерона. Уменьшает деградацию брадикинина и увеличивает синтез простагландинов. Снижает общее периферическое сосудистое сопротивление, артериальное давление (АД), преднагрузку, давление в легочных капиллярах, вызывает увеличение минутного объема крови и повышение толерантности миокарда к нагрузкам у больных с хронической сердечной недостаточностью. Расширяет артерии в большей степени, чем вены. Некоторые эффекты объясняются воздействием на тканевые ренин-ангиотензиновые системы. При длительном применении уменьшается гипертрофия миокарда и стенок артерий резистивного типа. Улучшает кровоснабжение ишемизированного миокарда.
Ингибиторы АПФ удлиняют продолжительность жизни у больных хронической сердечной недостаточностью, замедляют прогрессирование дисфункции левого желудочка у больных, перенесших инфаркт миокарда без клинических проявлений сердечной недостаточности. Антигипертензивный эффект начинается приблизительно через 6 часов и сохраняется в течение 24 часов. Продолжительность эффекта зависит также от величины дозы. Начало действия – через 1 ч. Максимальный эффект определяется через 6-7 часов. При артериальной гипертензии эффект отмечается в первые дни после начала лечения, стабильное действие развивается через 1-2 месяца. При резкой отмене препарата не наблюдали выраженного повышения АД.
Помимо снижения АД лизиноприл уменьшает альбуминурию. У больных с гипергликемией способствует нормализации функции поврежденного гломерулярного эндотелия.
Лизиноприл не влияет на концентрацию глюкозы в крови у больных сахарным диабетом и не приводит к учащению случаев гипогликемии.
Фармакокинетика
Всасывание. После приема препарата внутрь около 25% лизиноприла всасывается из желудочно-кишечного тракта. Прием пищи не влияет на абсорбцию препарата. Абсорбция составляет в среднем 30%, биодоступность — 29%.
Распределение. Почти не связывается с белками плазмы крови. Максимальная концентрация в плазме крови (90 нг/мл) достигается через 7 часов. Проницаемость через гематоэнцефалический и плацентарный барьер низкая.
Метаболизм. Лизиноприл не биотрансформируется в организме.
Выведение. Выводится почками в неизмененном виде. Период полувыведения составляет 12 часов.
Фармакокинетика у отдельных групп пациентов
У пациентов с хронической сердечной недостаточностью абсорбция и клиренс лизиноприла снижены.
У пациентов с почечной недостаточностью концентрация лизиноприла в несколько раз превышает концентрации в плазме крови у добровольцев, причем отмечается увеличение времени достижения максимальной концентрации в плазме крови и увеличение периода полувыведения.
У пациентов пожилого возраста концентрация препарата в плазме крови и площадь под кривой в 2 раза больше, чем у пациентов молодого возраста.
Лизиноприл таблетки 10 мг, 20 шт. инструкция на украинском
| Форма выпуска | Упаковка |
| Фармакологическое действие | Показания |
| Противопоказания | Применение при беременности и кормлении грудью |
| Особые указания | Состав |
| Способ применения и дозы | Побочные действия |
| Лекарственное взаимодействие | Передозировка |
| Условия хранения | Срок годности |
| Действующее вещество | Похожее видео |
Форма випуску
Таблетки.
упаковка
20 шт.
Фармакологічна дія
Лізиноприл — кардиопротективное, натрійуретічеськоє, вазодилатуючу, гіпотензивну.
Фармакодинаміка
Інгібітор АПФ, зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Зменшує деградацію брадикініну і збільшує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний судинний опір, артеріальний тиск (АТ), переднавантаження, тиск в легеневих капілярах, викликає збільшення хвилинного об’єму крові і підвищення толерантності міокарда до навантажень у хворих з хронічною серцевою недостатністю. Розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються впливом на тканинні ренін-ангіотензинових системи. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда і стінок артерій резистивного типу. Покращує кровопостачання ішемізованого міокарда.
Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у хворих на хронічну серцеву недостатність, сповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у хворих, які перенесли інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності. Антигіпертензивний ефект починається приблизно через 6 годин і зберігається протягом 24 годин. Тривалість ефекту залежить також від величини дози. Початок дії — через 1 год. Максимальний ефект визначається через 6-7 годин. При артеріальній гіпертензії ефект наголошується в перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1-2 місяці. При раптовій відміні препарату не спостерігали вираженого підвищення артеріального тиску.
Крім зниження артеріального тиску лізиноприл зменшує альбуминурию. У хворих з гіперглікемією сприяє нормалізації функції пошкодженого гломерулярного ендотелію.
Лізиноприл не впливає на концентрацію глюкози в крові у хворих на цукровий діабет і не призводить до почастішання випадків гіпоглікемії.
Фармакокінетика
Всмоктування. Після прийому препарату всередину близько 25% лізиноприлу всмоктується з шлунково-кишкового тракту. Прийом їжі не впливає на абсорбцію препарату. Абсорбція становить в середньому 30%, біодоступність — 29%.
Розподіл. Майже не зв’язується з білками плазми крові. Максимальна концентрація в плазмі крові (90 нг / мл) досягається через 7 годин. Проникність через гематоенцефалічний і плацентарний бар’єр низька.
Метаболізм. Лізиноприл НЕ біотрансформується в організмі.
Виведення. Виводиться нирками в незміненому вигляді. Період напіввиведення становить 12 годин.
Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів
У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю абсорбція і кліренс лізиноприлу знижені.
У пацієнтів з нирковою недостатністю концентрація лізиноприлу в кілька разів перевищує концентрації в плазмі крові у добровольців, причому відзначається збільшення часу досягнення максимальної концентрації в плазмі крові і збільшення періоду напіввиведення.
У пацієнтів похилого віку концентрація препарату в плазмі крові та площа під кривою в 2 рази більше, ніж у пацієнтів молодого віку.
показання
Артеріальна гіпертензія (в монотерапії або в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами); Хронічна серцева недостатність (у складі комбінованої терапії для лікування хворих, які приймають препарати наперстякі і / або діуретики); Раннє лікування гострого інфаркту міокарда (в перші 24 години зі стабільними показниками гемодинаміки для підтримання цих показників і профілактики дисфункції лівого шлуночка і серцевої недостатності); Діабетична нефропатія (зниження альбумінурії у інсулінзавісимих хворих з нормальним АТ і інсуліннезалежний хворих з артеріальною гіпертензією).
Протипоказання
Підвищена чутливість до лізиноприлу або інших інгібіторів АПФ, ангіоневротичний набряк в анамнезі, в тому числі і від застосування інгібіторів АПФ, спадковий набряк Квінке, вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені).
З обережністю: виражені порушення функції нирок, двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки з прогресуючою азотемією, стан після трансплантації нирки, ниркова недостатність, азотемія, гіперкаліємія, стеноз гирла аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміпатія, первинний гіперальдостеронізм, артеріальна гіпотензія, цереброваскулярні захворювання ( в т.ч. недостатність мозкового кровообігу), ішемічна хвороба серця, коронарна недостатність, аутоімунні системні забо рювання сполучної тканини (в т.ч. склеродермія, системний червоний вовчак); пригнічення кістково-мозкового кровотворення; дієта з обмеженням натрію: гіповолемічні стану (в т.ч. в результаті діареї, блювоти); похилий вік.
Застосування при вагітності та годуванні груддю
Застосування лізиноприлу в період вагітності протипоказано. При встановленні вагітності прийом препарату потрібно припинити якомога раніше. Прийом інгібіторів АПФ у II і III триместрі вагітності справляє негативний вплив на плід (можливі виражене зниження артеріального тиску, ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпоплазія черепа, внутрішньоутробна смерть). Даних про негативні впливи препарату на плід у разі застосування під час I триместру немає. За новонародженими і грудними дітьми, які зазнали внутрішньоутробного впливу інгібіторів АПФ, рекомендується вести ретельне спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження артеріального тиску, олігурії, гіперкаліємії.
Лізиноприл проникає через плаценту. Немає даних про проникнення Лізиноприлу в грудне молоко. На період лікування препаратом необхідно відмінити грудне вигодовування.
особливі вказівки
симптоматична гіпотензія
Найчастіше виражене зниження артеріального тиску виникає при зниженні об’єму рідини, викликаної терапією діуретиками, зменшенням кількості солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. У хворих на хронічну серцеву недостатність з одночасною нирковою недостатністю або без неї, можливо виражене зниження артеріального тиску. Вона частіше виявляється у хворих з тяжкою стадією хронічної серцевої недостатності, як наслідок застосування великих доз діуретиків, гіпонатріємії або порушеної функції нирок. У таких хворих лікування лізиноприлом треба починати під суворим контролем лікаря (з обережністю проводити підбір дози препарату і діуретиків).
Подібних правил треба дотримуватися при призначенні хворим на ішемічну хворобу серця, цереброваскулярної недостатністю, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Транзиторна гіпотензивна реакція не є протипоказанням для прийому наступної дози препарату.
При застосуванні Лізиноприлу у деяких хворих з хронічною серцевою недостатністю, але з нормальним або зниженим АТ може спостерігатися зниження артеріального тиску, що зазвичай не є причиною для припинення лікування.
До початку лікування лізиноприлом, по можливості, слід нормалізувати концентрацію натрію і / або заповнити втрачений об’єм рідини, ретельно контролювати дію початкової дози Лізиноприлу на хворого.
У разі стенозу ниркової артерії (особливо при двосторонньому стенозі, або при наявності стенозу артерії єдиної нирки), а також при недостатності кровообігу внаслідок нестачі натрію та / або рідини, застосування Лізиноприлу може привести і до порушення функції нирок, гострої ниркової недостатності, яка зазвичай виявляється незворотною після відміни препарату.
При гострому інфаркті міокарда
Показано застосування стандартної терапії (тромболітики, ацетилсаліцилова кислота, бета-адреноблокатори). Лізиноприл можна використовувати спільно з внутрішньовенним введенням або із застосуванням терапевтичних трансдермальних систем нітрогліцерину.
Хірургічне втручання / загальна анестезія
При великих хірургічних втручаннях, а також при застосуванні інших лікарських засобів, що викликають зниження кров’яного тиску, лізиноприл, блокуючи утворення ангіотензину II, може викликати виражене непрогнозований зниження артеріального тиску.
У хворих похилого віку та ж сама доза призводить до більш високої концентрації препарату в крові, тому потрібна особлива обережність при визначенні дози.
Оскільки не можна виключити потенційний ризик виникнення агранулоцитозу, потрібен періодичний контроль картини крові. При застосуванні препарату в умовах діалізу з поліакрил-нітрил-мембраною може виникати анафілактичний шок, тому рекомендується або інший тип мембрани для діалізу, або призначення інших антигіпертензивних засобів.
Вплив на здатність керування транспортними засобами та механізмами
Немає даних про вплив лізиноприлу на здатність керувати транспортними засобами і механізмами, застосованого в терапевтичних дозах, однак необхідно враховувати, що можливе виникнення запаморочення, тому слід дотримуватися обережності.
склад
Діюча речовина: лізиноприлу дигідрат;
Допоміжні речовини: цукор молочний (лактоза), мікрокристалічна целюлоза, крохмаль 1500 (прожелатінізірованний), аеросил (кремнію діоксид колоїдний), тальк, магнію стеарат.
Спосіб застосування та дози
Всередину, незалежно від прийому їжі. При артеріальній гіпертензії хворим, які не отримують інші гіпотензивні засоби, призначають по 5 мг 1 раз на добу. При відсутності ефекту дозу підвищують кожні 2-3 дні на 5 мг до середньої терапевтичної дози 20-40 мг / добу (збільшення дози понад 40 мг / добу зазвичай не веде до подальшого зниження артеріального тиску). Звичайна добова підтримуюча доза — 20 мг. Максимальна добова доза — 40 мг.
Повний ефект розвивається зазвичай через 2-4 тижні від початку лікування, що слід врахувати при збільшенні дози. При недостатньому клінічному ефекті можливе комбінування препарату з іншими гіпотензивними засобами.
Якщо пацієнт отримував попереднє лікування діуретиками, то прийом таких препаратів необхідно припинити за 2-3 дні до початку застосування Лізиноприлу. Якщо це неможливо, то початкова доза Лізиноприлу не повинна перевищувати 5 мг на добу. У цьому випадку після прийому першої дози рекомендується лікарський контроль протягом декількох годин (максимум дії досягається приблизно через 6 годин), так як може виникнути виражене зниження артеріального тиску.
При реноваскулярной гіпертензії або інших станах з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи доцільно призначати також низьку початкову дозу — 2,5-5 мг в день, під посиленим лікарським контролем (контроль артеріального тиску, функції нирок, концентрації калію в сироватці крові). Підтримуючу дозу, продовжуючи суворий лікарський контроль, слід визначити в залежності від динаміки артеріального тиску.
При нирковій недостатності з огляду на те, що лізиноприл виділяється через нирки, початкова доза повинна бути визначена залежно від кліренсу креатиніну, потім відповідно до реакції, слід встановити підтримуючу дозу в умовах частого контролю функції нирок, рівня калію, натрію в сироватці крові.
При стійкій артеріальній гіпертензії показана тривала підтримуюча терапія по 10-15 мг / сут.
При хронічній серцевій недостатності — починають з 2,5 мг 1 раз на добу, з подальшим збільшенням дози на 2,5 мг через 3-5 днів до звичайної, підтримуючої добової дози 5-20 мг. Доза не повинна перевищувати 20 мг на добу.
У людей похилого віку часто спостерігається більш виражене тривалий гіпотензивну дію, що пов’язано зі зменшенням швидкості виведення лізиноприлу (рекомендується починати лікування з 2,5 мг / добу).
Гострий інфаркт міокарда (у складі комбінованої терапії)
У першу добу — 5 мг всередину, потім 5 мг через добу, 10 мг через дві доби і потім 10 мг 1 раз на добу. У хворих з гострим інфарктом міокарда препарат застосовувати не менше 6 тижнів.
На початку лікування або протягом перших 3-х діб після гострого інфаркту міокарда у хворих з низьким систолічним АТ (120 мм рт.ст. або нижче) треба призначати меншу дозу — 2,5 мг. У разі зниження артеріального тиску (систолічний артеріальний тиск нижче або дорівнює 100 мм рт.ст.), добову дозу в 5 мг можна, якщо необхідно, тимчасово знизити до 2,5 мг. У разі тривалого вираженого зниження артеріального тиску (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. більше 1 години), лікування лізиноприлом треба припинити.
діабетична нефропатія
У пацієнтів з інсуліннезалежний цукровий діабет застосовується 10 мг Лізиноприлу 1 раз на добу. Дозу можливо, при необхідності, збільшувати до 20 мг
1 раз на добу з метою досягнення значень діастолічного АТ нижче 75 мм рт.ст. в положенні сидячи. У хворих на інсулінозалежний цукровий діабет дозування така ж, з метою досягнення значень діастолічного АТ нижче 90 мм рт.ст. в положенні сидячи. Побічні дії
Часто: запаморочення, головний біль (у 5-6% хворих), слабкість, діарея, сухий кашель (3%), нудота, блювота, ортостатичнагіпотензія, шкірний висип, біль в грудях (1-3%).
З боку імунної системи: (0,1%) ангіоневротичнийнабряк (обличчя, губи, язик, гортань або надгортанник, верхні і нижні кінцівки).
З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження артеріального тиску, ортостатична гіпотензія, порушення функції нирок, порушення ритму серця, прискорене серцебиття.
З боку центральної нервової системи: підвищена стомлюваність, сонливість, судомні посмикування м’язів кінцівок і губ.
З боку системи кровотворення: можливі лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, при тривалому лікуванні — невелике зниження концентрації гемоглобіну і гематокриту, еритроцитопенія.
Л абораторние показники: гіперкаліємія, азотемія, гіперурикемія, гіпербілірубінемія, підвищення активності «печінкових» ферментів, особливо при наявності в анамнезі захворювань нирок, цукрового діабету та реноваскулярной гіпертензії.
рідко
З боку серцево-судинної системи: серцебиття; тахікардія; інфаркт міокарда; цереброваскулярний інсульт у хворих з підвищеним ризиком захворювання, внаслідок вираженого зниження артеріального тиску.
Шлунково-кишковий тракт: сухість у роті, анорексія, диспепсія, зміни смаку, біль у животі, панкреатит, гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, гепатит.
З боку шкірних покривів: кропив’янка, підвищене потовиділення, свербіж шкіри, алопеція.
З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, олігурія, анурія, гостра ниркова недостатність, уремія, протеїнурія.
З боку імунної системи: синдром, що включає в себе прискорення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), артралгія і поява антинуклеарних антитіл.
З боку центральної нервової системи: астенічний синдром, лабільність настрою, сплутаність свідомості, зниження потенції.
Інші: біль у м’язах, лихоманка, порушення розвитку плоду.
лікарська взаємодія
Лізиноприл зменшує виведення калію з організму при лікуванні діуретиками.
Потрібна особлива обережність при одночасному застосуванні препарату з:
калійзберігаючимидіуретиками (спіронолактон, триамтерен, амілорид), калієм, заступниками кухонної солі, що містять калій (підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо при порушеній нирковій функції), тому їх можна спільно призначати тільки на основі індивідуального рішення лікуючого лікаря при регулярному контролі рівня калію в сироватці крові і функції нирок.
Обережно може бути застосований разом:
з діуретиками: при додатковому введенні діуретика хворому, що приймає Лізиноприл, як правило, настає адитивний антигіпертензивний ефект — ризик вираженого зниження артеріального тиску; з іншими антигіпертензивними засобами (адитивний ефект); з нестероїдними протизапальними препаратами (індометацин та ін.), естрогенами, а також адреностимуляторами — зниження антигіпертензивної дії лізиноприлу; з літієм (виділення літію може зменшитися, тому слід регулярно контролювати концентрацію літію в сироватці крові); з антацидами і холестираміном — знижують всмоктування в шлунково-кишковому тракті.
Алкоголь посилює дію препарату.
Передозування
Симптоми (виникають при прийомі одноразової дози 50 мг і вище): виражене зниження артеріального тиску; сухість у роті, сонливість, затримка сечовипускання, запор, занепокоєння, підвищена дратівливість.
Лікування: симптоматична терапія, внутрішньовенне введення рідини, контролювання артеріального тиску, водно-електролітного балансу і нормалізація останнього.
Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу.
Умови зберігання
У сухому захищеному від світла та недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25 ° C.
Термін придатності
3 роки.
Діюча речовина
лізиноприл
Похожее видео
Дополнительная информация
Только у нас Вы всегда сможете заказать и купить (с оплатой при получении) Лизиноприл таблетки 10 мг, 20 шт. в любой город Украины (Киев, Винница, Кропивницкий (Кировоград), Полтава, Харьков, Днепр (Днепропетровск), Луганск, Ровно, Херсон, Донецк, Луцк, Симферополь, Хмельницкий, Житомир, Львов, Сумы, Черкассы, Запорожье, Николаев, Тернополь, Чернигов, Ивано-Франковск, Одесса, Ужгород, Черновцы и другие города). Мы отправляем нашу продукцию день-в-день или на следующий рабочий день. Будьте здоровы!
(54014)