Olmetec 20 mg инструкция на русском

Антигипертензивное средство, блокатор рецепторов ангиотензина II. Обладает высокой селективностью в отношении рецепторов ангиотензина II типа 1 (AT₁), при участии которых реализуются основные эффекты ангиотензина II. Блокируя указанные рецепторы, олмесартан медоксомил предупреждает и устраняет сосудосуживающее действие ангиотензина II, вызывает вторичное увеличение активности ренина плазмы за счет устранения отрицательной обратной связи при высвобождении ренина и прямое снижение секреции альдостерона.

При артериальной гипертензии олмесартана медоксомила вызывает дозозависимое, продолжительное снижение АД.

Нет данных относительно развития артериальной гипотензии после приема первой дозы олмесартана медоксомила, тахифилаксии при продолжительном лечении и синдрома отмены.

При применении олмесартана медоксомила 1 раз/сут обеспечивает эффективное и мягкое снижения АД на в течение 24 ч. Максимальный антигипертензивный эффект достигается через 8 нед. от начала терапии, хотя значительный эффект снижения АД отмечают через 2 нед. лечения.

Принимают внутрь, ежедневно. Начальная доза — 10 мг/сут. При недостаточной эффективности дозу повышают до оптимальной — 20 мг/сут. При необходимости доза может быть повышена до максимальной – 40 мг/сут.

Для пациентов пожилого возраста коррекция дозы не требуется. При необходимости повышения суточной дозы до максимальной, составляющей 40 мг/сут, повышение следует проводить под тщательным контролем АД.

Для пациентов с нарушением функции почек легкой или умеренной степени (КК 20-60 мл/мин) максимальная суточная доза составляет 20 мг.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: артериальная гипотензия, стенокардия.

Со стороны системы кроветворения: тромбоцитопения.

Со стороны ЦНС: вертиго, головокружение, головная боль, астенический синдром (повышенная утомляемость, сонливость, общее недомогание).

Со стороны дыхательной системы: бронхит, фарингит, ринит, кашель.

Со стороны пищеварительной системы: диарея, диспепсия, гастроэнтерит, боль в животе, тошнота, рвота, повышение активности ферментов печени.

Дерматологические реакции: кожный зуд, сыпь, ангионевротический отек, аллергический дерматит, отек лица, крапивница.

Со стороны костно-мышечной системы: артрит, боль в спине, боль в костях, судороги мышц, миалгия, повышение активности КФК.

Со стороны мочевыделительной системы: гематурия, инфекция мочевых путей.

Со стороны обмена веществ: гипертриглицеридемия, гиперурикемия, гиперкалиемия, повышение уровня креатинина и мочевины в сыворотке крови, периферические отеки.

Прочие: боль в грудной клетке, гриппоподобные симптомы.

Ввиду отсутствия достаточного клинического опыта не рекомендуется применение олмесартана медоксомила у пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени (КК ≤20 мл/мин).

Следует с осторожностью применять олмесартан медоксомил у пациентов с заболеваниями почек, при стенозе почечной артерии обеих или единственной почки, поскольку существует риск развития острой гипотензии, азотемии, олигурии, острой почечной недостаточности.

При лечении больных с нарушением функции почек рекомендуется проводить периодический контроль уровня калия и креатинина в сыворотке крови.

Ввиду отсутствия достаточного клинического опыта не рекомендуется применение ольмесартана медоксомила у пациентов с почечной недостаточностью тяжелой степени (КК ≤20 мл/мин), у пациентов с нарушением функции печени.

С осторожностью применять у пациентов со стенозом аортального или митрального клапанов или с обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.

В случае предшествующей интенсивной терапии диуретиками, соблюдения бессолевой диеты, при диарее и/или рвоте, то после приема первой дозы возможно развитие артериальная гипотензии в результате уменьшения ОЦК. Поэтому необходимо устранить возможность гиповолемии до начала лечения олмесартаном медоксомилом.

Следует с осторожностью применять олмесартан медоксомил у пациентов с сердечной недостаточностью, заболеваниями почек, при стенозе почечной артерии обеих или единственной почки, поскольку существует риск развития острой гипотензии, азотемии, олигурии, острой почечной недостаточности.

При лечении больных с нарушением функции почек рекомендуется проводить периодический контроль уровня калия и креатинина в сыворотке крови.

Не рекомендуется применять олмесартан медоксомил у пациентов с первичным гиперальдостеронизмом.

Следует иметь в виду, что чрезмерное снижение АД у пациентов с ИБС или атеросклерозом мозговых сосудов может привести к развитию инфаркта миокарда или ишемического инсульта.

Влияние на способность к управлению транспортными средствами и механизмами

При применении олмесартана медоксомила изредка могут возникать головокружение или повышенная утомляемость, что необходимо учитывать при применении у пациентов, управляющих транспортными средствами или/и занимающихся другими потенциально опасными видами деятельности.

При одновременном применении олмесартана медоксомила с другими антигипертензивными средствами действие возможно усиление гипотензивного эффекта.

При одновременном применении олмесартана медоксомила с НПВС возможно уменьшение гипотензивного эффекта и повышение риска развития острой почечной недостаточности.

После терапии антацидами (магния алюминия гидроксид) отмечено снижение биодоступности олмесартана медоксомила.

При одновременном применении олмесартана медоксомила с препаратами лития повышается токсичность последнего (комбинация не рекомендуется).

Риск развития гиперкалиемии повышается при одновременном применении олмесартана медоксомила с калийсберегающими диуретиками, препаратами, содержащими калий, или с другими препаратами, которые способны вызывать повышение уровня калия в сыворотке крови, например, с гепарином (комбинация не рекомендуется).

діючі речовини:
олмесартану медоксоміл; гідрохлоротіазид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить олмесартану медоксомілу 20 мг, гідрохлоротіазиду 12,5 мг

допоміжні речовини:
целюлоза мікрокристалічна; гідроксипропілцелюлоза малозаміщена; лактоза, моногідрат; гідроксипропілцелюлоза; магнію стеарат;

плівкова оболонка:
Опадрай О2А22352 або Опадрай О2А24576, що містить: гідроксипропілметилцелюлозу 2910, тальк, титану діоксид (Е171), заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:
червоно-жовті, круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, діаметром 8,5 мм, з написом «C22» на одному боці;

Олметек плюс є комбінованим препаратом блокатора рецепторів ангіотензину II олмесартану медоксомілу та тіазидного діуретика гідрохлоротіазиду. Комбінація цих компонентів чинить адитивну антигіпертензивну дію, внаслідок чого артеріальний тиск знижується сильніше, ніж при застосуванні кожного з компонентів окремо.

Прийом препарату Олметек плюс 1 раз на добу забезпечує ефективне та м’яке зниження артеріального тиску на 24 години до наступного прийому.

Олмесартану медоксоміл.

Олмесартану медоксоміл — це селективний блокатор рецепторів ангіотензину II (типу AT1), призначений для застосування внутрішньо. Ангіотензин II — основний вазоактивний гормон ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, який відіграє важливу роль у патофізіології артеріальної гіпертензії. Він спричинює звуження судин, індукує синтез та секрецію альдостерону, стимулює серцеву діяльність та реабсорбцію натрію нирками. Олмесартан пригнічує ефекти ангіотензину II, спрямовані на звуження судин та секрецію альдостерону, блокуючи AT1-рецептор у тканинах, у тому числі в гладкій мускулатурі судин та в надниркових залозах. Дія олмесартану не залежить від джерела або шляху синтезу ангіотензину II. Селективне зв’язування олмесартану з AT1-рецепторами ангіотензину II призводить до підвищення рівня реніну та концентрації ангіотензину I та ангіотензину II в плазмі крові, а також до певного зниження концентрації альдостерону в плазмі крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією олмесартану медоксоміл забезпечує стійке зниження артеріального тиску, ступінь якого залежить від дози. Ознак артеріальної гіпотензії після першого застосування (ефекту «першої дози»), тахіфілаксії на тлі тривалого застосування та рикошетної артеріальної гіпертензії після різкої відміни препарату виявлено не було.

Прийом 1 раз на добу олмесартану медоксомілу забезпечує ефективне та м’яке зниження артеріального тиску протягом 24 годин до наступного прийому. При застосуванні препарату 1 раз на добу його антигіпертензивний ефект був приблизно таким самим, що і в результаті його застосування двічі на добу в тій самій добовій дозі.

У разі безперервного лікування максимальне зниження артеріального тиску досягається через 8 тижнів після початку лікування; при цьому істотний антигіпертензивний ефект спостерігається вже через 2 тижні лікування.

Вплив олмесартану медоксомілу на смертність та частоту ускладнень не встановлений.

Рандомізоване дослідження застосування олмесартану та профілактики діабетичної мікроальбумінурії (ROADMAP), проведене за участю 4447 пацієнтів з діабетом 2 типу з нормальним рівнем альбумінурії і як мінімум одним додатковим фактором ризику виникнення серцево-судинних захворювань, проводилося з метою з’ясувати, чи може терапія олмесартаном затримати час появи мікроальбумінурії. Під час середнього періоду відстеження тривалістю 3,2 року пацієнти отримували олмесартан або плацебо на додаток до інших антигіпертензивних засобів, за винятком інгібіторів АПФ або БРА.

У первинній кінцевій точці дослідження було продемонстровано значне зниження ризику появи мікроальбумінурії при застосуванні олмесартану. Після коригування відмінностей у показниках артеріального тиску дане зниження ризику перестало бути статистично значущим. У 8,2% (у 178 з 2160) пацієнтів групи олмесартану і у 9,8% (у 210 з 2139) ? групи плацебо розвинулася мікроальбумінурія.

У вторинній кінцевій точці серцево-судинні явища відзначалися у 96 пацієнтів (4,3%), які отримували олмесартан, і у 94 пацієнтів (4,2%), які отримували плацебо. Частота смертності від серцево-судинних захворювань була вищою в групі олмесартану, ніж у групі плацебо (15 пацієнтів (0,7%) і 3 пацієнти (0,1%)), незважаючи на подібну частоту виникнення інсульту без летального наслідку (14 пацієнтів (0,6%) і 8 пацієнтів (0,4%)), інфаркту міокарда без летального наслідку (17 пацієнтів (0,8%) і 26 пацієнтів (1,2%)) та смертності, не пов’язаної з серцево-судинними причинами (11 пацієнтів (0,5%) і 12 пацієнтів (0,5%)). Загальна смертність у групі олмесартану була чисельно більш високою (26 пацієнтів (1,2%) і 15 пацієнтів (0,7%)), головним чином, за рахунок більш високої смертності із серцево-судинних причин.

У випробуванні ORIENT (The Olmesartan Reducing Incidence of End-stage Renal Disease in Diabetic Nephropathy Trial) вивчали вплив олмесартану на результат ниркових і серцево-судинних захворювань у 577 рандомізованих пацієнтів в Японії і в Китаї з діабетом 2 типу і яскраво вираженою нефропатією. Під час середнього періоду відстеження тривалістю 3,1 року пацієнти отримували олмесартан або плацебо на додаток до інших антигіпертензивних засобів, включаючи інгібітори АПФ.

Первинна об’єднана кінцева точка (час першої появи подвоєння сироваткового креатиніну, ниркові захворювання в термінальній стадії, смерть з усіх причин) була досягнута у 116 пацієнтів групи олмесартану (41,1%) і у 129 пацієнтів, які отримували плацебо (45,4%) (HR 0,97 (95% ДІ від 0,75 до 1,24); p = 0,791). Вторинна об’єднана серцево-судинна кінцева точка була досягнута у 40 пацієнтів, які отримували олмесартан (14,2%), і у 53 пацієнтів, які отримували плацебо (18,7%). Дана об’єднана серцево-судинна кінцева точка включала смертність внаслідок серцево-судинних захворювань у 10 (3,5%) пацієнтів, які отримували олмесартан, і у 3 (1,1%) пацієнтів, які отримували плацебо; загальний показник смертності дорівнював 19 (6,7%) і 20 (7,0%), інсульт без летального результату — 8 (2,8%) та 11 (3,9%), інфаркт міокарда без летального результату — 3 (1, 1%) і 7 (2,5%) відповідно.

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид — є тіазидним діуретиком. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків повністю не вивчений. Тіазиди впливають на реабсорбцію електролітів у ниркових канальцях, тим самим посилюючи екскрецію натрію та хлориду (приблизно на однаковому рівні). Діючи як діуретик, гідрохлоротіазид зменшує об’єм плазми крові, внаслідок чого підвищується активність реніну в плазмі крові та секреція альдостерону, збільшуються втрати калію та бікарбонату із сечею та знижується їхня концентрація в сироватці. Оскільки зв’язок між рівнем реніну та секрецією альдостерону опосередковується ангіотензином II, на тлі застосування гідрохлоротіазиду в комбінації з блокатором рецепторів ангіотензину II втрати калію із сечею під дією тіазидних діуретиків можуть знижуватися. При застосуванні гідрохлоротіазиду діурез настає приблизно через 2 години після прийому, максимальний ефект досягається приблизно через 4 години, а дія зберігається впродовж 6-12 годин.

За даними епідеміологічних досліджень, тривале застосування гідрохлоротіазиду як засобу монотерапії сприяє зниженню ризику серцево-судинних ускладнень та смерті від них.

Клінічна ефективність та безпека

Комбінована терапія олмесартану медоксомілом та гідрохлоротіазидом.

При комбінованій терапії олмесартану медоксомілом та гідрохлоротіазидом антигіпертензивний ефект адитивно посилюється і, як правило, перевищує ефекти кожного з компонентів окремо. За об’єднаними даними плацебо-контрольованих досліджень, у результаті застосування олмесартану медоксомілу/гідрохлоротіазиду в дозах 20/12,5 мг та 20/25 мг середнє зниження систолічного/діастолічного артеріального тиску наприкінці інтервалу дозування (з корекцією на ефект плацебо) становило відповідно до -12/-7 мм рт.ст. та -16/-9 мм рт.ст. Вік та стать клінічно значущого впливу на ефективність комбінованої терапії олмесартану медоксомілом та гідрохлоротіазидом не виявляли.

При застосуванні гідрохлоротіазиду у дозах 12,5 мг та 25 мг у пацієнтів, у яких ефективність монотерапії олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг була недостатньою, спостерігалося додаткове зниження середньодобового систолічного/діастолічного артеріального тиску, який вимірюється шляхом амбулаторного моніторингу артеріального тиску (на -7/-5 мм рт.ст. та -12/-7 мм рт.ст. порівняно з початковими значеннями, досягнутими в результаті монотерапії олмесартану медоксомілом). При вимірюванні артеріального тиску традиційним методом додаткове зниження середнього систолічного/діастолічного артеріального тиску наприкінці інтервалу дозування становило відповідно до -11/-10 мм рт.ст. та -16/-11 мм рт.ст. (порівняно з початковими значеннями).

Комбінована терапія олмесартану медоксомілом та гідрохлоротіазидом залишалася ефективною впродовж тривалого періоду лікування (1 рік). У разі відміни олмесартану медоксомілу (який застосовувався як у комбінації з гідрохлоротіазидом, так і окремо) рикошетної артеріальної гіпертензії не спостерігалося.

Вплив комбінованого препарату олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду на серцево-судинні ускладнення і смертність від них на сьогодні не відомий.

Гідрохлоротіазид

Немеланомний рак шкіри
За доступними даними епідеміологічних досліджень, існує кумулятивний дозозалежний взаємозв’язок між застосуванням гідрохлоротіазиду та розвитком немеланомного раку шкіри. Зафіксовано 71533 випадки базальноклітинного раку шкіри та 8629 випадків плоскоклітинного раку шкіри у дослідженні за участю 1430833 та 172462 особів відповідно. Застосування високих доз гідрохлоротіазиду (?50000 мг кумулятивно) було пов’язано зі скоригованим коефіцієнтом ризику 1,29 (95 % ДІ: 1,23-1,35) для базальноклітинного раку шкіри та 3,98 (95% ДІ: 3,68-4,31) для плоскоклітинного раку шкіри. Спостерігався чіткий вплив кумулятивної дози як при базальноклітинному раку шкіри, так і при плоскоклітинному раку шкіри. Інше дослідження показало можливий зв’язок між виникненням раку губ (плоскоклітинний рак шкіри) та експозицією гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губ у дослідженні за участю 63067 особів, з використанням стратегії вибірки ризику. Вплив кумулятивної дози було продемонстровано зі скоригованим коефіцієнтом ризику 2,1 (95 % ДІ: 1,7-2,6), з підвищенням даного коефіцієнта до 3,9 (3,0-4,9) при застосуванні високої дози (~25000 мг) та до 7,7 (5,7-10,5) при використанні найбільшої кумулятивної дози (~100000 мг) (див. розділ «Особливості застосування»).

Інша інформація
Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II було досліджено у двох широкомасштабних, рандомізованих, контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone і в комбінації з Ramipril Global Endpoint Trial) і VA NEPHRON-D (The Veterans Affairs Nephropathy in Diabetes)).

ONTARGET являло собою дослідження, проведене за участю пацієнтів із серцево-судинними або цереброваскулярними захворюваннями в анамнезі або цукровим діабетом 2 типу, що супроводжується ознаками ураження органу-мішені. VA NEPHRON-D являло собою дослідження, проведене за участю пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу та діабетичною нефропатією. Дослідження не виявили значимого сприятливого впливу на результат ниркових та/або серцево-судинних захворювань і на смертність від них, тоді як у порівнянні з монотерапією підвищився ризик розвитку гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотонії. Враховуючи схожість фармакодинамічних властивостей, дані результати також застосовні для інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Спільне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказано пацієнтам з діабетичною нефропатією.

ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints) являло собою дослідження, проведене з метою виявлення позитивного ефекту від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та хронічним захворюванням нирок, серцево-судинними захворюваннями або обома захворюваннями. Дане дослідження було перервано раніше у зв’язку з підвищеним ризиком небажаних наслідків. Смертність від серцево-судинних захворювань і виникнення інсульту були частішими в групі, що приймала аліскірен, ніж у групі, що приймала плацебо, та повідомлення про небажані явища і серйозні небажані явища (гіперкаліємія, гіпотензія і порушення функції нирок) були частішими в групі, яка приймала аліскірен, ніж у групі плацебо.

Всмоктування та розподіл.
Олмесартану медоксоміл.
Олмесартану медоксоміл — це проліки. Він швидко перетворюється на фармакологічно активний метаболіт олмесартан під дією естераз у слизовій оболонці кишечнику та в портальній крові під час всмоктування з травного тракту. Ані у плазмі, ані в продуктах виділення олмесартану медоксоміл або бокова медоксомільна група у незміненому стані не виявлялися. Середня абсолютна біодоступність олмесартану у формі таблеток становила 25,6 %. Середня максимальна концентрація (Cmаx) олмесартану в плазмі крові досягається приблизно через 2 години після застосування внутрішньо. У разі одноразового застосування внутрішньо в дозі до 80 мг концентрація олмесартану в плазмі збільшується приблизно пропорційно дозі. Їжа чинить мінімальний вплив на біодоступність олмесартану, тому олмесартану медоксоміл можна застосовувати незалежно від вживання їжі. Клінічно значущих відмінностей у фармакокінетиці олмесартану в осіб різної статі не виявлено. Олмесартан активно зв’язується з білками плазми (99,7 %), проте ризик клінічно значущих взаємодій з іншими препаратами внаслідок конкуренції за зв’язування з білками плазми невеликий (підтвердження тому — відсутність клінічно значущої взаємодії між олмесартану медоксомілом та варфарином). З клітинами крові олмесартан зв’язується незначною мірою. Середній об’єм розподілу після внутрішньовенного введення невеликий (16-29 л).

Гідрохлоротіазид.
У разі застосування внутрішньо олмесартану медоксомілу в комбінації з гідрохлоротіазидом медіана часу досягнення Сmax гідрохлоротіазиду в плазмі крові становила 1,5-2 години. Гідрохлоротіазид зв’язується з білками плазми на 68 %, а його уявний об’єм розподілу становить 0,83-1,14 л/кг.

Біотрансформація та елімінація.
Олмесартану медоксоміл.
Сумарний кліренс олмесартану для плазми крові становить приблизно 1,3 л/годину (коефіцієнт варіації 19 %) та порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 90 л/годину) відносно невисокий. Після одноразового застосування внутрішньо олмесартану медоксомілу, міченого ізотопом 14C, 10-16 % радіоактивної мітки виявлялися в сечі (велика частина — впродовж 24 годин після прийому); радіоактивна мітка, що залишилася, виявлялася в калі. Враховуючи, що системна біодоступність препарату становить 25,6 %, можна розрахувати, що олмесартан, що всмоктався, виводиться як нирками (приблизно 40 %), так і гепатобіліарною системою (приблизно 60 %). Вся радіоактивна мітка, виявлена у продуктах виділення, знаходилася у складі олмесартану. Інших значущих метаболітів виявлено не було. У кишково-печінковому кругообігу олмесартан участі практично не бере. Оскільки велика частина олмесартану виводиться з жовчю, застосовувати його пацієнтам з обструкцією жовчних проток протипоказано. Кінцевий період напіввиведення олмесартану після багаторазового застосування внутрішньо змінюється в діапазоні від 10 до 15 г. Стаціонарний стан досягався після перших кількох прийомів; після 14 днів багаторазового застосування подальшого накопичення препарату не спостерігалося. Нирковий кліренс становив приблизно 0,5-0,7 л/годину та від дози препарату не залежав.

Гідрохлоротіазид.

Гідрохлоротіазид в організмі людини не метаболізується та майже повністю виводиться в незміненому стані із сечею. Після застосування внутрішньо приблизно 60 % дози виводиться в незміненому стані впродовж 48 годин. Нирковий кліренс становить приблизно 250-300 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення — близько 10-15 годин.

Комбінація олмесартану медоксомілу з гідрохлоротіазидом .

У разі застосування гідрохлоротіазиду в комбінації з олмесартану медоксомілом системна біодоступність першого знижується приблизно на 20%, проте подібне зниження не має клінічного значення. Фармакокінетика олмесартану у разі його застосування в комбінації з гідрохлоротіазидом не змінюється.

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів.

Пацієнти літнього віку ( віком від 65 років).
У пацієнтів літнього віку (65-75 років), хворих на артеріальну гіпертензію, площа під фармакокінетичною кривою (AUC) олмесартану в стаціонарному стані була приблизно на 35 % вищою, ніж у пацієнтів молодшого віку, а у пацієнтів віком ?75 років — приблизно на 44 % вищою.

Зважаючи на наявні дані, можна вважати, що в осіб літнього віку (як здорових, так і хворих на артеріальну гіпертензію) системний кліренс гідрохлоротіазиду нижчий, ніж у здорових добровольців.

Порушення функції нирок.
У пацієнтів з порушеннями функції нирок легкого, середнього та тяжкого ступеня AUC олмесартану в стаціонарному стані була відповідно на 62 %, 82 % та 179 % вищою, ніж у здорових добровольців. Період напіввиведення гідрохлоротіазиду у пацієнтів з порушеннями функції нирок збільшений.

Порушення функції печінки.
Після одноразового застосування внутрішньо AUC олмесартану у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості була відповідно на 6 % та 65 % вищою, ніж у здорових добровольців контрольної групи з такими самими демографічними показниками. У здорових добровольців та у пацієнтів з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості незв’язана фракція олмесартану через 2 години після прийому становила відповідно до 0,26 %, 0,34 % та 0,41 %. Після багаторазового застосування середня AUC олмесартану у пацієнтів з порушеннями функції печінки середнього ступеня тяжкості була на 65 % вищою, ніж у здорових добровольців контрольної групи з такими самими демографічними показниками. Значення Cmаx олмесартану у пацієнтів з порушеннями функції печінки та здорових добровольців були схожими. У пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки ефективність олмесартану медоксомілу не визначена. На фармакокінетику гідрохлоротіазиду порушення функції печінки істотно не впливали.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами
Лікарський засіб колесевелам, що зв’язує жовчні кислоти
Одночасний прийом 40 мг олмесартану медоксомілу і 3750 мг колесевеламу гідрохлориду у здорових добровольців призводив до зниження Cmax на 28% і до зниження AUC на 39% для олмесартану. Менший вплив, зниження Cmax і AUC на 4% і 15% відповідно, спостерігався, коли олмесартану медоксоміл призначали за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду. Час напіввиведення олмесартану знижувався на 50-52% незалежно від того, призначалися препарати спільно чи прийом олмесартану відбувався за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду.

Доклінічні дані з безпеки

Токсичний вплив комбінації олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду оцінювали у дослідженнях із багаторазовим пероральним введенням препарату щурам та собакам (до 6 місяців).

Як і при застосуванні препарату окремо, так і у разі застосування з іншими лікарськими засобами того ж класу, токсичний вплив даної комбінації направлений головним чином на нирки. На фоні застосування комбінації олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду спостерігались функціональні зміни нирок (підвищення азоту сечовини та креатиніну сироватки). У щурів та собак, яким застосовували комбінацію з високими дозами компонентів, спостерігались дегенерація і регенерація нирок, можливо, через порушення ниркової гемодинаміки (зниження ниркового кровотоку внаслідок артеріальної гіпотензії у поєднанні з гіпоксією та дегенерацією канальцевих клітин). Крім того, застосування комбінації олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду призводило до зниження показників еритроцитів (числа еритроцитів, гемоглобіну та гематокриту) та зменшення маси серця у щурів. Дані результати спостерігалися і у разі застосування інших блокаторів АТ1-рецепторів та інгібіторів АПФ. Ймовірно, вони зумовлені фармакологічною дією олмесартану медоксомілу у високих дозах і не спостерігаються у разі застосування препарату у рекомендованих терапевтичних дозах.

У дослідженнях генотоксичного впливу комбінації олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду, а також цих компонентів окремо жодних ознак клінічно значущої генотоксичності не було виявлено.

Канцерогенний вплив комбінації олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду не вивчався, оскільки в клінічній практиці ознак канцерогенного впливу окремих компонентів препарату не було виявлено.

У мишей та щурів, яким застосовували олмесартану медоксоміл у комбінації з гідрохлоротіазидом, ознак тератогенного впливу не було виявлено. Як і слід було очікувати для лікарських засобів даного класу, у щурів, яким застосовували комбінацію олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду під час вагітності, спостерігалася токсична дія на плід, що виявлялася в значному зниженні маси тіла плода (див. розділ «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Eсенціальна гіпертензія.

Комбінований препарат Олметек плюс призначений для дорослих пацієнтів, у яких застосування одного лише олмесартану медоксомілу не забезпечує зниження артеріального тиску до необхідного рівня.

— Підвищена чутливість до діючих речовин, до будь-якої з допоміжних речовин або до інших похідних сульфаніламідів (гідрохлоротіазид також є похідним сульфаніламідів).
— Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв).
— Стійка гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія та клінічно виражена гіперурикемія.
— Тяжкі порушення функції печінки, холестаз та обструктивні захворювання жовчних шляхів.
— Вагітність або планування вагітності.

Сумісне застосування лікарського засобу Олметек плюс і препаратів, що містять аліскірен, протипоказано пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2).

Потенційно можливі взаємодії пов ‘ язані із застосуванням як олмесартану медоксомілу , так і гідрохлоротіазиду.

Одночасне застосування не рекомендується
Препарати літію.
При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та іноді з блокаторами рецепторів ангіотензину II спостерігалося оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові та його токсичної дії. Крім того, за наявності тіазидів нирковий кліренс літію знижується, тому ризик його токсичної дії на тлі застосування гідрохлоротіазиду може збільшуватися. У зв’язку з цим застосування препарату Олметек плюс у поєднанні з літієм не рекомендується. У пацієнтів, яким ці препарати необхідно призначати одночасно, під час лікування слід ретельно контролювати концентрацію літію в сироватці.

Одночасне застосування, що вимагає обережності
Баклофен.
Може посилюватися гіпотензивна дія.
Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (НПЛЗ).
НПЛЗ (наприклад ацетилсаліцилова кислота (>3 г/добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЛЗ) можуть послабляти антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків та блокаторів рецепторів ангіотензину II. У деяких пацієнтів з порушеннями функції нирок (наприклад у зневоднених пацієнтів або пацієнтів літнього віку із захворюваннями нирок) на тлі застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II одночасно з препаратами, які інгібують циклооксигеназу, ці порушення можуть посилюватися, зокрема може виникати гостра ниркова недостатність, яка, у більшості випадків має оборотний характер. Тому зазначені препарати в комбінації один з одним слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти при цьому повинні вживати достатню кількість рідини. Крім того, після початку комбінованої терапії та потім з регулярним інтервалом функцію нирок у пацієнтів потрібно контролювати.

Одночасне застосування, що вимагає особливої уваги
Аміфостин
Може посилюватися антигіпертензивна дія.
Інші гіпотензивні засоби.
Антигіпертензивний ефект препарату Олметек плюс може посилюватися у разі його застосування одночасно з іншими препаратами, які знижують артеріальний тиск.

Етиловий спирт, барбітурати, наркотичні аналгетики та антидепресанти.

Можуть посилитися прояви ортостатичної гіпотензії.

Потенційно можливі взаємодії з олмесартану медоксомілом.

Одночасне застосування не рекомендується
Інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірен.
Дані клінічних випробувань показують, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), пов’язана зі спільним застосуванням інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену, призводить до підвищення частоти небажаних явищ, таких як гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (в тому числі гостра ниркова недостатність), в порівнянні з використанням одного засобу, який діє на РААС.

Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію в крові.
З огляду на досвід застосування інших лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, концентрація калію в сироватці крові може збільшуватися при одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, препаратів калію, калієвмісних замінників харчової солі та інших препаратів, здатних підвищувати концентрацію калію в крові (таких як гепарин, інгібітори АПФ). При призначенні препарату Олметек плюс одночасно з препаратами, які впливають на рівень калію, рекомендується контролювати сироваткову концентрацію калію.

Лікарський засіб колесевелам, що зв’язує жовчні кислоти.
Спільне застосування колесевеламу гідрохлориду, що зв’язує жовчні кислоти, зменшує системний вплив і пікову концентрацію олмесартану в плазмі, а також знижує період напіввиведення. Прийом олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду знижував ефект лікарської взаємодії. Слід розглянути можливість прийому олмесартану медоксомілу як мінімум за 4 години до прийому колесевеламу гідрохлориду.

Додаткова інформація.

Відзначалося помірне зниження біодоступності олмесартану медоксомілу після лікування антацидами (магнію-алюмінію гідроксидом). Олмесартану медоксоміл не виявляє значного впливу на фармакокінетику та фармакодинаміку варфарину або фармакокінетику дигоксину. У здорових добровольців, які приймали олмесартану медоксоміл одночасно з правастином, клінічно значущих змін фармакокінетики цих препаратів не відзначалося.У дослідженняхin vitroклінічнозначущогопригнічення олмесартаном активності ізоферментів IA1/2, IIA6, IIC8/9, IIC19, IID6, IIE1 та IIIA4 цитохрому Р450 у людини виявлено не було; відносно ізоферментів цитохрому Р450 у тварин олмесартан або чинив незначну індукуючу дію, або не чинив жодної. Таким чином, клінічнозначущихвзаємодій між олмесартаном та лікарськими засобами, які метаболізуються за участю зазначених ізоферментівсистеми цитохрому P450, не очікується.

Потенційно можливі взаємодії з гідрохлоротіазидом.

Одночасне застосування не рекомендується
Лікарські засоби, що впливають на концентрацію калію в крові.

Гіпокаліємічна дія гідрохлоротіазиду може посилюватися при його одночасному застосуванні з іншими лікарськими засобами, що спричинюють втрату калію та гіпокаліємію (наприклад з калійуретичними діуретиками, проносними засобами, кортикостероїдами, АКТГ, амфотерицином, карбеноксолоном, пеніциліном G натрію та похідними саліцилової кислоти). Тому застосовувати гідрохлоротіазид одночасно з цими препаратами не рекомендується.

Одночасне застосування, що вимагає обережності
Cолі кальцію.
За рахунок уповільнення екскреції кальцію тіазидні діуретики можуть збільшувати його концентрацію в сироватці крові. Якщо необхідно застосовувати препарати кальцію, рівень його концентрації в сироватці потрібно контролювати, а відповідну дозу кальцію — коригувати.

Холестирамін та колестипол.
На тлі застосування аніонообмінних смол всмоктування гідрохлоротіазиду уповільнюється

Серцеві глікозиди.
Застосування серцевих глікозидів призводить до того, що гіпокаліємія та гіпомагніємія, спричинені тіазидами, збільшують ризик аритмій.

Лікарські засоби, ефективність яких залежить від змін концентрації калію в сироватці крові.У разі застосування препарату Олметек плюс одночасно з лікарськими засобами, ефективність яких залежить від змін концентрації калію в сироватці крові (наприклад із серцевими глікозидами та антиаритмічними засобами), а також із препаратами, що спричинюють аритмію піруетного типу (шлуночкову тахікардію), у тому числі з деякими антиаритмічними засобами, рекомендується проводити регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові та ЕКГ:

— антиаритмічні засоби класу Ia (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
— антиаритмічні засоби класу III (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
— деякі антипсихотичні засоби (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
— інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно).

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м’язів (наприклад тубокурарин).

Гідрохлоротіазид може посилювати ефективність недеполяризуючих релаксантів скелетних м’язів.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін та біпериден).

Знижуючи моторику шлунково-кишкового тракту та швидкість спорожнення шлунка, антихолінергічні засоби можуть збільшувати біодоступність тіазидних діуретиків.

Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін).

Терапія тіазидом може впливати на толерантність до глюкози. Може бути необхідна корекція дози цукрознижувальних засобів.

Метформін.
Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик розвитку лактоацидозу, спричиненого функціональною нирковою недостатністю, яка іноді виникає внаслідок застосування гідрохлоротіазиду.

Бета-блокатори та діазоксид.
Гіперглікемічна дія бета-адреноблокаторів та діазоксиду може посилюватися під впливом тіазидів.

Пресорні аміни (наприклад норадреналін).
Ефективність пресорних амінів може знижуватися.

Лікарські засоби, які застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол).

Оскільки гідрохлоротіазид іноді спричиняє збільшення концентрації сечової кислоти в сироватці, може бути необхідна корекція дози урикозуричних препаратів для лікування подагри. Крім того, іноді необхідно збільшити дозу пробенециду або сульфінпіразону. У разі застосування алопуринолу одночасно з тіазидом частота алергічних реакцій на алопуринол може збільшуватися.

Амантадин.
Тіазиди можуть збільшувати ризик розвитку побічних реакцій, спричинених амантадином.

Цитостатики (наприклад циклофосфамід, метотрексат).
Тіазиди можуть знижувати виведення нирками протипухлинних препаратів та посилювати їхню пригнічувальну дію на кістковий мозок.

Саліцилати.
У разі прийому саліцилатів у високих дозах гідрохлоротіазид може посилювати їхню токсичну дію на центральну нервову систему.

Метилдопа.
У публікаціях описано окремі випадки гемолітичної анемії в результаті застосування гідрохлоротіазиду в комбінації з метилдопою.

Циклоспорин.
Одночасне застосування тіазидів з циклоспорином може збільшувати ризик гіперурикемії та ускладнень, аналогічних подагрі.

Тетрациклін.
Застосування тіазидів одночасно з тетрацикліном збільшує ризик уремії, що спричинюється тетрацикліном. Доксицикліну цей ефект, ймовірно, не стосується.

Карбамазепін.
З огляду на ризик виникнення симптомної гіпонатріємії необхідно проводити клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби.
Діуретичні засоби можуть призвести до дегідратації хворого, тому потрібно провести регідратацію пацієнта перед застосуванням великих доз йодовмісних контрастних засобів для зменшення ризику розвитку гострої ниркової недостатності.

Дорослі.

Олметек плюс не є препаратом першого вибору. Він призначений для пацієнтів, у яких застосування одного лише олмесартану медоксомілу в дозі 20 мг не забезпечує необхідного рівня артеріального тиску.

Таблетки препарату Олметек плюс приймають 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.

За наявності клінічних показань допускається переведення пацієнта з монотерапії олмесартану медоксомілом у дозі 20 мг відразу на комбінований препарат, проте при цьому слід враховувати той факт, що максимальна гіпотензивна дія олмесартану медоксомілу досягається через 8 тижнів після початку лікування.

Рекомендується титрування дози кожного з компонентів

Олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид у дозі 20/12,5 мг або 40/12,5 мг можна призначати пацієнтам, у яких застосування одного тільки олмесартану медоксомілу в дозі 20 мг або 40 мг не забезпечує досягнення необхідного рівня артеріального тиску.

Олмесартану медоксоміл/ гідрохлоротіазид у дозі 20/25 мг або 40/25 мг можна призначати пацієнтам, у яких застосування олмесартану медоксоміл/ гідрохлоротіазиду в дозі 20/12,5 мг або 40 мг/12,5 мг не забезпечує досягнення необхідного рівня артеріального тиску.

Пацієнти літнього віку (віком від 65 років).
Пацієнтам літнього віку комбінований препарат рекомендується застосовувати в тій самій дозі, що й дорослим пацієнтам.

Порушення функції нирок.
У разі застосування препарату Олметек плюс пацієнтам з порушеннями функції нирок легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) рекомендується періодично контролювати функцію нирок. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) Олметек плюс протипоказаний (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування», «Фармакологічні властивості»).

Порушення функції печінки.
Пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості Олметек плюс слід застосовувати з обережністю. Пацієнтам з порушеннями функції печінки середнього ступеня тяжкості олмесартану медоксоміл рекомендується застосовувати в початковій дозі 10 мг 1 раз на добу, а максимальна доза не повинна перевищувати 20 мг 1 раз на добу. Пацієнтам з порушеннями функції печінки, які вже приймають діуретичні засоби та (або) інші антигіпертензивні засоби, рекомендується ретельно контролювати артеріальний тиск та функцію нирок. Досвід застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки відсутній. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, а також із холестазом та обструкцією жовчних проток Олметек плюс протипоказаний (див. розділи «Протипоказання», «Фармакологічні властивості»).

Спосіб застосування.
Таблетки ковтають цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад склянкою води). Таблетки не слід розжовувати. Препарат рекомендується приймати щодня в один і той же час.

Діти.
Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Олметек плюс дітям (віком до 18 років) не встановлені. Дані відсутні.

Спеціальна інформація, що стосується симптомів або лікування передозування препарату Олметек плюс відсутня.

За пацієнтом слід ретельно спостерігати та проводити симптоматичне підтримуюче лікування. Лікування симптоматичне і залежить від часу, що минув з моменту прийому препарату, та від ступеня тяжкості симптомів. Можуть бути рекомендовані блювотні засоби та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування іноді рекомендується активоване вугілля. Слід регулярно контролювати рівень електролітів та креатиніну у сироватці крові. У разі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти у горизонтальне положення та швидко провести внутрішньовенну інфузію ізотонічного розчину натрію хлориду.

Найімовірнішими проявами передозування олмесартану медоксомілу є артеріальна гіпотензія та тахікардія, крім того, може виникати брадикардія. Передозування гідрохлоротіазидом супроводжується електролітними порушеннями (гіпокаліємією, гіпохлоремією) та зневодненням, обумовленим надмірним діурезом. Найчастішими проявами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може спричинювати м’язові спазми та/або посилювати аритмію, що виникає в результаті застосування супутніх препаратів (серцевих глікозидів або деяких антиаритмічних засобів).

Чи виводиться олмесартан або гідрохлоротіазид при гемодіалізі, невідомо.

Найчастіше при застосуванні препарату виникають такі побічні реакції, як головний біль (2,9 %), запаморочення (1,9 %), підвищена втомлюваність (1,0 %).

Гідрохлоротіазид може спричиняти або посилювати гіповолемію, що може призводити до порушення електролітного балансу.

У клінічних дослідженнях, у яких брали участь 1155 пацієнтів, які приймали олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид у дозах 20/12,5 мг або 20/25 мг, та 466 пацієнтів, які отримували плацебо (тривалість застосування препаратів становила до 21 місяця), загальна частота побічних реакцій на тлі комбінованої терапії олмесартану медоксомілом/ гідрохлоротіазидом була приблизно такою ж, що і на тлі застосування плацебо. Частота випадків відміни препарату у зв’язку з побічними реакціями в групі олмесартану медоксомілу/ гідрохлоротіазиду 20/12,5 мг — 20/25 мг (2 %) та в групі плацебо (3 %) також була приблизно однаковою. В цілому, частота побічних реакцій на тлі комбінованої терапії олмесартану медоксомілом/ гідрохлоротіазидом (порівняно з плацебо) не залежала від віку (хворі віком до 65 років порівняно з хворими віком від 65 років), статі або раси пацієнтів, хоча запаморочення у пацієнтів віком від 75 років виникало дещо частіше.

Крім того, безпека препарату при застосуванні високих доз вивчалася в клінічних дослідженнях, у яких брали участь 3709 пацієнтів, які приймали олмесартану медоксоміл у комбінації з гідрохлоротіазидом у дозах 40 мг/12,5 мг та 40 мг/25 мг. Побічні реакції, що спостерігалися під час проведення клінічних досліджень, у постмаркетингових дослідженнях або інформація про які була отримана за спонтанними повідомленнями, а також побічні реакції, що спостерігалися при застосуванні окремих компонентів препарату — олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду — наведено в таблиці нижче.

Для класифікації частоти виникнення побічних реакцій використовувалася така термінологія: дуже часто (?1/10), часто (?1/100, <1/10), нечасто (?1/1000, <1/100), рідко (?1/10000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000), невідомо (неможливо оцінити на основі наявних даних).

Були повідомлення про кілька випадків рабдоміолізу, що перебував у тимчасовому взаємозв’язку із застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ.

Були повідомлення про такі побічні реакції, що можуть спостерігатися при застосуванні гідрохлоротіазиду: сухість у роті, відчуття спраги, анафілактичний шок, кома, синдром Стівенса-Джонсона, дезорієнтація, зміна настрою, пневмоніт. Застосування діуретиків тіазидного ряду може призвести до зниження толерантності до глюкози, що, у свою чергу, може призвести до маніфестації латентного цукрового діабету. При застосуванні гідрохлоротіазиду можлива поява гіпохлоремічного алкалозу, який може індукувати напади подагри у хворих з її асимптомним перебігом.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції.

Дуже важливо повідомляти про підозрювані побічні реакції після реєстрації препарату. Це дає змогу безперервно спостерігати за співвідношенням користь/ризик застосування лікарського засобу.

У разі виникнення небажаних проявів, побічних реакцій або у разі відсутності терапевтичної дії необхідно повідомити за адресою ТОВ «Алвоген Україна», 02660, м. Київ, Броварський проспект, 5 «И», тел./факс +38044 517-75-00, електронна адреса pharmacovigilance@alvogen.com та через національну систему повідомлень.

Зменшення об’єму циркулюючої крові.
У пацієнтів зі зниженим об’ємом циркулюючої крові та (або) низьким рівнем натрію, обумовленими інтенсивною терапією діуретиками, низькосольовою дієтою, діареєю або блюванням, може виникати клінічно виражена артеріальна гіпотензія, особливо після першого прийому препарату. До початку застосування препарату Олметек плюс зазначені вище явища слід усунути.

Інші явища, що супроводжуються стимуляцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.Пацієнти, у яких судинний тонус та функція нирок значною мірою залежать від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у разі тяжкої застійної серцевої недостатності або патології нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), можуть реагувати на інші препарати, що впливають на цю систему, відчуваючи гостру артеріальну гіпотензію, азотемію, олігурію або, в окремих випадках, гостру ниркову недостатність.

Реноваскулярна гіпертензія.
Застосування препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки пов’язано з підвищеним ризиком розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності.

Порушення функції нирок та трансплантація нирки.

Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв) лікарський засіб Олметек плюс протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»). Пацієнтам з легкими або помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну ?30 мл/хв, але <60 мл/хв) коригувати дозу препарату не потрібно. Однак таким пацієнтам лікарський засіб слід застосовувати з обережністю, при цьому рекомендується періодично контролювати концентрацію калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. У пацієнтів з порушеннями функції нирок може виникати азотемія, спричинена тіазидними діуретиками. Якщо прогресуюча ниркова недостатність стає очевидною, необхідний ретельний перегляд схеми лікування і, можливо, відміна діуретиків. Клінічний досвід застосування лікарського засобу Олметек плюс пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС).
Одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену збільшує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і зниження функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС на фоні одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується.

Якщо терапія з подвійною блокадою є абсолютно необхідною, то вона повинна проводитися тільки під наглядом фахівця, а також на фоні ретельного спостереження за функцією нирок, рівнем електролітів і артеріальним тиском.

Пацієнтам із діабетичною нефропатією не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II.

Порушення функції печінки.

Досвід застосування олмесартану медоксомілу пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки відсутній. Крім того, у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки незначні порушення водно-електролітного балансу на тлі терапії тіазидами можуть спричинити печінкову кому. З цієї причини пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та середнього ступеня тяжкості препарат слід застосовувати з обережністю. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, холестазом та обструкцією жовчних проток лікарський засіб Олметек плюс протипоказаний.

Стеноз устя аорти та мітральний стеноз, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія.

Як і у разі застосування інших вазодилататорів, олмесартану медоксоміл з обережністю призначають при стенозі устя аорти або при мітральному стенозі, а також у разі обструктивної гіпертрофічної кардіоміопатії.

Первинний альдостеронізм.
Пацієнти з первинним альдостеронізмом зазвичай не реагують на антигіпертензивні засоби, що пригнічують ренін-ангіотензинову систему. Тому лікарський засіб Олметек плюс таким пацієнтам не рекомендований.

Метаболічні та ендокринні ефекти.
Препарати групи тіазидів можуть спричинювати порушення толерантності до глюкози. Пацієнтам з цукровим діабетом потрібно коригувати дозу інсуліну або пероральних цукрознижувальних засобів. Застосування тіазидів може сприяти розвитку прихованого цукрового діабету.

На тлі прийому тіазидних діуретиків можуть виникати такі побічні реакції, як підвищення рівня холестерину та тригліцеридів. У ряді випадків застосування тіазидів може сприяти розвитку гіперурикемії або подагри. Гідрохлоротіазид здатний підвищувати рівень вільного білірубіну у сироватці крові.

Електролітні порушення.

Як і у разі застосування будь-яких діуретиків, при застосуванні гідрохлоротіазиду слід з певним інтервалом контролювати сироваткові концентрації електролітів. Препарати групи тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть спричиняти порушення водно-електролітного балансу (у тому числі гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Ознаками порушень водно-електролітного балансу є: сухість у роті, спрага, слабкість, тривалий сон, сонливість, занепокоєння, м’язовий біль або судоми, м’язова стомлюваність, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та порушення з боку травного тракту, зокрема нудота та блювання. Ризик розвитку гіпокаліємії найбільш високий при цирозі печінки, при різкому збільшенні діурезу, при недостатньому прийомі електролітів внутрішньо, а також при застосуванні кортикостероїдів та АКТГ як супутніх препаратів. З іншого боку, внаслідок блокади рецепторів ангіотензину II (AT1) олмесартану медоксомілом, що входить до складу препарату Олметек плюс, можлива гіперкаліємія, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок та/або із серцевою недостатністю, а також у пацієнтів із цукровим діабетом. Пацієнтам цієї групи концентрацію калію в сироватці крові слід контролювати належним чином. Препарат Олметек плюс слід з обережністю застосовувати одночасно з препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками, калієвмісними замінниками харчової солі та іншими препаратами, які можуть підвищувати концентрацію калію в крові. Даних про те, що олмесартану медоксоміл може послаблювати або запобігати гіпонатріємії, що спричинюється діуретиками, немає. Дефіцит хлоридів, як правило, характеризується низьким ступенем тяжкості і не вимагає спеціального лікування. Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію із сечею та спричиняти легке та скороминуще підвищення його концентрації в сироватці крові за відсутності будь-яких порушень метаболізму кальцію. Гіперкальціємія може свідчити про прихований паратиреотоксикоз. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазиди потрібно відмінити. Тіазиди посилюють виведення із сечею магнію, що може призводити до гіпомагніємії. У пацієнтів з набряками може в жарку погоду виникати гіпонатріємія розведення.

Препарати літію.
Як і інші лікарські засоби, що містять блокатори рецепторів ангіотензину II у комбінації з тіазидом, препарат Олметек плюс не рекомендується застосовувати одночасно з препаратами літію.

Спру-подібна ентеропатія

У дуже рідкісних випадках повідомляли про тяжку хронічну діарею зі значною втратою маси тіла, що розвинулася через кілька місяців або років після початку лікування у пацієнтів, які приймали олмесартан; причиною її виникнення є, імовірно, місцева відстрочена реакція гіперчутливості. Результати біопсії слизової кишечнику у таких пацієнтів часто демонстрували атрофію кишкових ворсинок. Якщо дані симптоми виникнуть у пацієнта під час лікування олмесартаном і якщо можна виключити іншу ймовірну етіологію, терапію олмесартаном слід негайно відмінити та не слід відновлювати. Якщо діарея не зникне впродовж одного тижня після закінчення прийому лікарського засобу, слід звернутися до спеціаліста (наприклад до гастроентеролога).

Гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома
Гідрохлоротіазид є сульфонамідом та може викликати реакції ідіосинкразії, що призводять до гострої перехідної міопії та гострого нападу закритокутової глаукоми. Симптоми включають гострий розвиток короткозорості або появи болю в очах та, як правило, виникають протягом проміжку часу від декількох годин до декількох тижнів після початку лікування. Нелікований напад гострої закритокутової глаукоми може призвести до стійкої втрати зору. У першу чергу слід якнайшвидше відмінити гідрохлоротіазид. Якщо внутрішньоочний тиск не піддається контролю, може виникнути необхідність прийняття рішення про негайне терапевтичне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку закритокутової глаукоми може бути наявність в анамнезі алергії на сульфонаміди або пеніцилін.

Етнічні відмінності.
Як і у разі застосування інших блокаторів рецепторів ангіотензину II, антигіпертензивна дія олмесартану медоксомілу у представників негроїдної раси виражена дещо слабше, ніж у представників інших рас (можливо, через те, що у представників негроїдної раси частішим є низький рівень реніну).

Антидопінговий тест.
Гідрохлоротіазид, що входить до складу цього препарату, може давати псевдопозитивний результат в антидопінговому тесті.

Вагітність.
Олметек плюс протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність підтверджується під час лікування препаратом Олметек плюс, лікування слід негайно припинити і в разі необхідності замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування в період вагітності.

Інші запобіжні заходи

Надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з генералізованим атеросклерозом, ішемічною хворобою серця або ішемічним ураженням головного мозку може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Ризик алергічних реакцій на гідрохлоротіазид вищий у пацієнтів з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі, проте такі реакції можуть виникати і у пацієнтів без таких захворювань в анамнезі.

За даними наукової літератури, діуретики тіазидного ряду можуть викликати загострення або активацію системного червоного вовчака.

Під час застосування діуретиків тіазидного ряду можливий розвиток реакцій фотосенсибілізації. У таких випадках рекомендується відміна препарату. Якщо лікар вважає за потрібне повторно призначити препарат, то хворому рекомендується захищати ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів або штучного ультрафіолетового опромінення.

Немеланомний рак шкіри.
Підвищений ризик виникнення немеланомного раку шкіри (базальноклітинної карциноми та плоскоклітинної карциноми) після застосування більш високих сумарних доз гідрохлоротіазиду був виявлений у двох епідеміологічних дослідженнях, що базувалися на даних Данського національного реєстру онкологічних захворювань. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може бути механізмом розвитку немеланомного раку шкіри.

Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид, потрібно проінформувати про можливий ризик виникнення немеланомного раку шкіри. Рекомендується періодично перевіряти стан шкіри на наявність нових уражень та негайно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри.

Пацієнтів потрібно проінформувати про можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла та УФ-променів, а також про необхідність в разі такого впливу адекватного захисту шкіри для мінімізації ризику виникнення раку шкіри.

Необхідно негайно проводити дослідження, в тому числі гістологічні дослідження біопсійного матеріалу, при виникненні будь-яких підозрілих шкірних реакцій.

Пацієнтам з немеланомним раком шкіри в анамнезі може бути доцільним переглянути застосування гідрохлоротіазиду (див. розділ «Побічні реакції»).

Лікарський засіб містить лактозу, тому його не слід призначати пацієнтам з уродженою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або з порушенням всмоктування глюкози і галактози.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.
Олмесартану медоксоміл.
Застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II протипоказане вагітним або жінкам, які планують вагітність
Епідеміологічні дані, що стосуються ризику тератогенної дії, обумовленої застосуванням блокаторів рецепторів ангіотензину II у І триместрі вагітності, не дають змоги зробити певних висновків, проте незначне збільшення ризику не виключено. У контрольованих епідеміологічних дослідженнях жодних даних, що стосуються ризику тератогенної дії блокаторів рецепторів ангіотензину II, отримано не було, проте не можна виключити, що на тлі застосування препаратів цього класу ризик аналогічної дії може збільшуватися. За винятком випадків, коли блокатори рецепторів ангіотензину II застосовуються із життєво важливих причин, пацієнткам, які планують вагітність, рекомендується перейти на інші гіпотензивні засоби, безпека застосування яких при вагітності доведена. У разі діагностування вагітності блокатори рецепторів ангіотензину II слід негайно відмінити і, якщо необхідно, почати лікування іншими препаратами.

Встановлено, що у разі застосування блокаторів рецепторів ангіотензину II під час ІІ і ІІІ триместрів вагітності не виключена поява ефектів фетотоксичності (погіршення ниркової функції, олігогідрамніон, уповільнення осифікації кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо блокатори рецепторів ангіотензину II застосовувалися в ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести УЗД щодо функції нирок і розвитку черепа у плода.

За новонародженими, матері яких застосовували блокатори рецепторів ангіотензину II, слід пильно спостерігати щодо виникнення артеріальної гіпотензії.

Гідрохлоротіазид.
Досвід застосування гідрохлоротіазиду під час вагітності, особливо в І триместрі, обмежений. Результатів експериментальних досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлоротіазид проникає крізь плаценту. З огляду на механізм дії гідрохлоротіазиду, його застосування в ІІ і ІІІ триместрах вагітності може викликати порушення фетоплацентарного кровотоку та шкідливо діяти на плід і новонародженого, викликаючи жовтяницю, електролітні порушення і тромбоцитопенію.

Гідрохлоротіазид не призначений для лікування водянки у вагітних, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки він може викликати зменшення об’єму плазми і гіпоперфузію плаценти та при цьому не приносити належної користі для лікування захворювання.

Гідрохлоротіазид також не рекомендується застосовувати для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, за винятком тих окремих випадків, коли не можна призначати інші препарати.

Комбінований лікарський засіб олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазидпротипоказаний вагітним або жінкам, які планують вагітність.

Період годування груддю.
Олмесартану медоксоміл.
Інформація щодо застосування препарату Олметек плюс під час годування груддю до цього часу відсутня, тому жінкам, які годують груддю, препарат призначати не слід. Замість нього можна застосовувати інші препарати, безпека яких у період годування груддю доведена, особливо при годуванні груддю новонароджених або недоношених дітей.

Гідрохлоротіазид.
Гідрохлоротіазид у невеликих кількостях потрапляє в грудне молоко. Високі дози тіазидів, що викликають інтенсивний діурез, можуть пригнічувати утворення грудного молока. Якщо його застосування вкрай необхідне, годування груддю потрібно припинити.

Застосовувати препарат Олметек плюс в період годування груддю не рекомендується. При застосуванні лікарського засобу Олметек плюс під час годування груддю доза повинна бути максимально низькою.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або з іншими механізмами.

Препарат Олметек плюс може спричиняти незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Іноді у хворих, які застосовують антигіпертензивні засоби, можуть спостерігатися запаморочення та підвищена втомлюваність, внаслідок чого може знижуватися реакція.

Термін придатності
5 років.

Умови зберігання.
Не потребує спеціальних умов зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Категорія відпуску.
За рецептом.

Топ 20 лекарств с такими-же компонентами:

Топ 20 лекарств с таким-же применением:

Olmetec 10 мг таблетки, покрытые оболочкой

Olmetec 20 мг таблетки, покрытые оболочкой

Olmetec 40 мг таблетки, покрытые оболочкой

Олмесартан медоксомил

Каждая таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит 10 мг олмесартана медоксомила

Каждая таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит 20 мг олмесартана медоксомила

Каждая таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит 40 мг олмесартана медоксомила

Наполнитель с известным эффектом

Таблетки, покрытые оболочкой Olmetec 10 мг: каждая таблетка, покрытая оболочкой, содержит 61,6 мг моногидрата лактозы

Таблетки, покрытые оболочкой Olmetec 20 мг: каждая таблетка, покрытая оболочкой, содержит 123,2 мг моногидрата лактозы

Таблетки, покрытые оболочкой Olmetec 40 мг: каждая таблетка, покрытая оболочкой, содержит 246,4 мг моногидрата лактозы

Таблетка с пленочным покрытием.

Таблетки Olmetec 10 и 20 мг: белые, круглые, покрытые пленочной оболочкой таблетки с C13 и C14 соответственно тиснеными на одной стороне.

Таблетки Olmetec 40 мг: белые, овальные, покрытые пленочной оболочкой таблетки с тиснением C15 на одной стороне.

Лечение эссенциальной гипертонии у взрослых.

Лечение гипертонии у детей и подростков от 6 до 18 лет.

Дозировка

Взрослые

Рекомендуемая начальная доза олмесартана медоксомила составляет 10 мг один раз в день. У пациентов, у которых артериальное давление не контролируется адекватно при этой дозе, доза олмезартана медоксомила может быть увеличена до 20 мг один раз в день в качестве оптимальной дозы. Если требуется дополнительное снижение артериального давления, доза олмесартана медоксомила может быть увеличена максимум до 40 мг в день или может быть добавлена терапия гидрохлоротиазидом.

Антигипертензивный эффект олмезартана медоксомила в основном присутствует в течение 2 недель после начала терапии и максимален примерно через 8 недель после начала терапии. Это следует иметь в виду при рассмотрении вопроса об изменении режима дозирования для любого пациента.

Пожилые люди (65 лет и старше)

Обычно не требуется корректировка дозировки у пожилых людей (см. Ниже рекомендации по дозировке у пациентов с почечной недостаточностью). Если требуется повышенная титрование до максимальной дозы 40 мг в день, следует тщательно контролировать артериальное давление.

Почечная недостаточность

Максимальная доза для пациентов с почечной недостаточностью легкой и средней степени тяжести (клиренс креатинина 20-60 мл / мин) составляет 20 мг олмесартана медоксомила один раз в день из-за ограниченного опыта более высоких доз в этой группе пациентов. Применение олмезартана медоксомила у пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина <20 мл / мин) не рекомендуется, поскольку в этой группе пациентов опыт ограничен.

Печеночная недостаточность

Для пациентов с легкой печеночной недостаточностью корректировка рекомендаций по дозировке не требуется. У пациентов с умеренной печеночной недостаточностью рекомендуется начальная доза 10 мг олмесартана медоксомила один раз в день, а максимальная доза не должна превышать 20 мг один раз в день. Тщательный мониторинг артериального давления и почечной функции рекомендуется пациентам с нарушениями функции печени, которые уже получают диуретики и / или другие антигипертензивные средства. У пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью опыт применения олмесартана медоксомила отсутствует, поэтому его применение не рекомендуется в этой группе пациентов. Ольмесартан медоксомил не следует применять у пациентов с обструкцией желчи.

Детская популяция

Дети и подростки от 6 до 18 лет:

Рекомендуемая начальная доза олмесартана медоксомила у детей в возрасте от 6 до 18 лет составляет 10 мг олмесартана медоксомила один раз в день. У детей, у которых артериальное давление не контролируется адекватно при этой дозе, доза олмезартана медоксомила может быть увеличена до 20 мг один раз в день. Если требуется дополнительное снижение артериального давления, у детей весом> 35 кг доза олмесартана медоксомила может быть увеличена максимум до 40 мг. У детей весом менее 35 кг суточная доза не должна превышать 20 мг.

Другая детская популяция:

Безопасность и эффективность олмезартана медоксомила у детей в возрасте от 1 до 5 лет еще не установлены1, но рекомендации по позологии не могут быть сделаны.

Olmesartan medoxomil не следует использовать у детей младше 1 года из-за проблем безопасности и отсутствия данных в этой возрастной группе.

Способ применения

Чтобы обеспечить соблюдение, рекомендуется принимать таблетки Olmetec примерно в одно и то же время каждый день, с едой или без, например, во время завтрака. Таблетку следует проглатывать с достаточным количеством жидкости (например,. один стакан воды). Таблетку не следует жевать.

Второй и третий триместры беременности.

Билиарная обструкция.

Одновременный прием Olmetec с алискиренсодержащими продуктами противопоказан пациентам с сахарным диабетом или почечной недостаточностью (СКФ <60 мл / мин / 1,73 м²).

Внутрисосудистый объем истощения:

Симптоматическая гипотензия, особенно после первой дозы, может возникать у пациентов с объемом и / или истощением натрия в результате интенсивной диуретической терапии, ограничения содержания диетической соли, диареи или рвоты. Такие условия должны быть исправлены до введения олмезартана медоксомила.

Другие условия со стимуляцией системы ренин-ангиотензин-альдостерон:

У пациентов, у которых сосудистый тонус и почечная функция зависят преимущественно от активности системы ренин-ангиотензин-альдостерон (например,. пациенты с тяжелой застойной сердечной недостаточностью или лежащей в основе почечной недостаточностью, включая стеноз почечной артерии), лечение другими лекарственными средствами, влияющими на эту систему, было связано с острой гипотензией, азотемией, олигурией или, редко, острой почечной недостаточностью. Возможность подобных эффектов не может быть исключена с антагонистами рецептора ангиотензина II.

Реноваскулярная гипертензия:

Существует повышенный риск тяжелой гипотонии и почечной недостаточности, когда пациенты с двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом артерии в одной функционирующей почке получают лекарственные средства, которые влияют на систему ренин-ангиотензин-альдостерон.

Почечная недостаточность и трансплантация почки:

Когда олмезартан медоксомил используется у пациентов с нарушенной функцией почек, рекомендуется периодический мониторинг уровня калия и креатинина в сыворотке. Использование олмесартана медоксомила не рекомендуется пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина <20 мл / мин). Нет опыта применения олмезартана медоксомила у пациентов с недавней трансплантацией почки или у пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности (т.е. клиренс креатинина <12 мл / мин).

Печеночная недостаточность:

Гиперкалиемия:

Использование лекарственных препаратов, которые влияют на систему ренин-ангиотензин-альдостерон, может вызвать гиперкалиемию.

Риск, который может быть смертельным, увеличивается у пожилых людей, у пациентов с почечной недостаточностью и у пациентов с диабетом, у пациентов, одновременно получающих другие лекарственные средства, которые могут повышать уровень калия, и / или у пациентов с интеркуррентными событиями.

Прежде чем рассматривать сопутствующее использование лекарственных средств, которые влияют на систему ренин-ангиотензин-альдостерон, следует оценить соотношение риска и рассмотреть другие альтернативы (см. Также раздел «Двойная блокада системы ренин-ангиотензин-альдостерон (RAAS)»). ).

Основными факторами риска гиперкалиемии, которые следует учитывать, являются:

— диабет, почечная недостаточность, возраст (> 70 лет)

— Комбинация с одним или несколькими другими лекарственными средствами, которые влияют на систему ренин-ангиотензин-альдостерон и / или добавки калия. Некоторые лекарственные средства или терапевтический класс лекарственных средств могут вызывать гиперкалиемию: заменители соли, содержащие калий, калийсберегающие диуретики, ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина II, нестероидные противовоспалительные препараты (включая селективные ингибиторы ЦОГ-2), гепарин, иммунодепрессатор в виде циклоспорин или такролимус, триметоприм.

— интеркуррентные события, в частности обезвоживание, острая сердечная декомпенсация, метаболический ацидоз, ухудшение почечной функции, внезапное ухудшение почечной недостаточности (например,. инфекционные заболевания), клеточный лизис (например, острая ишемия конечностей, рабдомиолиз, длительная травма).

Рекомендуется тщательный мониторинг уровня калия в сыворотке крови у пациентов с риском.

Двойная блокада системы ренин-ангиотензин-альдостерон (RAAS):

Существуют доказательства того, что одновременное использование ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискирена увеличивает риск гипотонии, гиперкалиемии и снижения почечной функции (включая острую почечную недостаточность). Поэтому не рекомендуется двойная блокада RAAS за счет комбинированного использования ингибиторов АПФ, блокаторов рецепторов ангиотензина II или алискирена.

Если двойная блокадная терапия считается абсолютно необходимой, это должно происходить только под наблюдением специалиста и при условии частого тщательного контроля почечной функции, электролитов и артериального давления.

Ингибиторы АПФ и блокаторы рецепторов ангиотензина II не следует использовать одновременно у пациентов с диабетической нефропатией.

Литий:

Как и в случае с другими антагонистами рецепторов ангиотензина-II, комбинация лития и олмесартана медоксомила не рекомендуется.

Стеноз аортального или митрального клапана; обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия:

Как и в случае с другими вазодилататорами, особая осторожность проявляется у пациентов, страдающих стенозом аортального или митрального клапанов или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.

Первичный альдостеронизм:

Пациенты с первичным альдостеронизмом, как правило, не реагируют на антигипертензивные препараты, действующие посредством ингибирования системы ренин-ангиотензин. Поэтому использование ольмезартана медоксомила у таких пациентов не рекомендуется.

Эластичная энтеропатия

В очень редких случаях о тяжелой хронической диарее с существенной потерей веса сообщалось у пациентов, принимавших олмесартан через несколько месяцев или лет после начала приема препарата, возможно, вызванной локализованной реакцией замедленной гиперчувствительности. Кишечная биопсия пациентов часто демонстрирует атрофию ворсин. Если у пациента развиваются эти симптомы во время лечения олмесартаном и при отсутствии других явных этиологий, лечение олмесартаном следует немедленно прекратить и не следует возобновлять. Если диарея не улучшается в течение недели после прекращения, дальнейший специалист (например,. гастроэнтеролог) совет должен быть рассмотрен.

Этнические различия:

Как и у всех других антагонистов ангиотензина II, эффект снижения артериального давления ольмесартана медоксомила у чернокожих пациентов несколько меньше, чем у не чернокожих, возможно, из-за более высокой распространенности статуса низкого ренина в популяции черных гипертоников.

Беременность:

Антагонисты ангиотензина II не следует начинать во время беременности. Если продолжение терапии антагонистами ангиотензина II не считается необходимым, пациенты, планирующие беременность, должны быть заменены альтернативными антигипертензивными препаратами, которые имеют установленный профиль безопасности для использования во время беременности. Когда диагностируется беременность, лечение антагонистами ангиотензина II следует немедленно прекратить и, при необходимости, начать альтернативную терапию.

Другой:

Как и в случае любого антигипертензивного средства, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ишемической болезнью сердца или ишемическим цереброваскулярным заболеванием может привести к инфаркту миокарда или инсульту.

Этот лекарственный препарат содержит лактозу. Пациенты с редкими наследственными проблемами непереносимости галактозы, дефицита лапп-лактазы или мальабсорбции глюкозы-галактозы не должны принимать этот лекарственный препарат.

Влияние других лекарственных препаратов на олмесартан медоксомил :

Другие антигипертензивные препараты:

Эффект олмесартана медоксомила, снижающий артериальное давление, может быть увеличен при одновременном применении других антигипертензивных препаратов.

Ингибиторы АПФ, блокаторы рецепторов ангиотензина II или алискирен:

Данные клинических испытаний показали, что двойная блокада системы ренин-ангиотензин-альдостерон (РААС) через комбинированное использование ингибиторов АПФ, блокаторы рецептора ангиотензина II или алискирен связаны с более высокой частотой нежелательных явлений, таких как гипотония, гиперкалиемия и снижение почечной функции (в том числе острая почечная недостаточность) по сравнению с использованием одного агента RAAS.

Калийные добавки и калийсберегающие диуретики:

Основываясь на опыте использования других лекарств, которые влияют на систему ренин-ангиотензин, одновременного использования калийсберегающих диуретиков, добавок калия, заменителей соли, содержащих калий, или других препаратов, которые могут повышать уровень калия в сыворотке (например,. гепарин) может привести к увеличению калия в сыворотке. Поэтому такое одновременное использование не рекомендуется.

Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП):

НПВП (включая ацетилсалициловую кислоту в дозах> 3 г / день, а также ингибиторы ЦОГ-2) и антагонисты рецепторов ангиотензина-II могут действовать синергетически, уменьшая клубочковую фильтрацию. Риск одновременного применения НПВП и антагонистов ангиотензина II заключается в возникновении острой почечной недостаточности. Следует рекомендовать мониторинг почечной функции в начале лечения, а также регулярное увлажнение пациента.

Кроме того, сопутствующее лечение может уменьшить антигипертензивный эффект антагонистов рецептора ангиотензина II, что приводит к их частичной потере эффективности.

Секвестр желчной кислоты colesevelam :

Одновременное введение желчнокислого агента гидрохлорида колесевелама снижает системное воздействие и пиковую концентрацию олмесартана в плазме и снижает уровень t1 / 2. Введение олмезартана медоксомила по меньшей мере за 4 часа до гидрохлорида колесевелама уменьшило эффект взаимодействия препарата. Следует рассмотреть возможность введения олмезартана медоксомила не менее чем за 4 часа до введения дозы гидрохлорида колесевелама.

Другие соединения:

После лечения антацидом (гидроксидом алюминия-магния) наблюдалось умеренное снижение биодоступности олмесартана. Совместное введение варфарина и дигоксина не влияло на фармакокинетику олмесартана.

Влияние олмезартана медоксомила на другие лекарственные средства:

Литий:

Обратимое повышение концентрации лития в сыворотке крови и токсичность были зарегистрированы при одновременном назначении лития с ингибиторами ангиотензинпревращающего фермента и антагонистами ангиотензина II. Поэтому использование олмесартана медоксомила и лития в комбинации не рекомендуется. Если использование комбинации оказывается необходимым, рекомендуется тщательный мониторинг уровня лития в сыворотке.

Другие соединения:

Соединения, которые были исследованы в конкретных клинических исследованиях на здоровых добровольцах, включают варфарин, дигоксин, антацид (гидроксид магния и алюминия), гидрохлоротиазид и правастатин. Клинически значимых взаимодействий не наблюдалось, и, в частности, олмесартан медоксомил не оказывал значительного влияния на фармакокинетику или фармакодинамику варфарина или фармакокинетику дигоксина.

Олмесартан не оказывал клинически значимого ингибирующего действия in vitro ферменты цитохрома P450 человека 1A1 / 2, 2A6, 2C8 / 9, 2C19, 2D6, 2E1 и 3A4 и не оказывали или не оказывали минимального индуцирующего воздействия на деятельность цитохрома P450 крысы. Поэтому in vivo исследования взаимодействия с известными ингибиторами и индукторами ферментов цитохрома P450 не проводились, и не ожидается клинически значимых взаимодействий между олмесартаном и лекарственными средствами, метаболизируемыми вышеуказанными ферментами цитохрома P450.

Детская популяция:

Исследования взаимодействия проводились только у взрослых.

Неизвестно, похожи ли взаимодействия у детей на взаимодействия у взрослых.

Беременность

Эпидемиологические данные о риске тератогенности после воздействия ингибиторов АПФ в течение первого триместра беременности не являются окончательными; однако небольшое увеличение риска не может быть исключено. Хотя нет контролируемых эпидемиологических данных о риске с антагонистами ангиотензина II, аналогичные риски могут существовать для этого класса лекарств. Если продолжение терапии блокатором рецепторов ангиотензина не считается необходимым, пациенты, планирующие беременность, должны быть заменены альтернативными антигипертензивными препаратами, которые имеют установленный профиль безопасности для использования во время беременности. Когда диагностируется беременность, лечение антагонистами ангиотензина II следует немедленно прекратить и, при необходимости, начать альтернативную терапию.

Известно, что воздействие терапии антагонистами ангиотензина II во втором и третьем триместрах индуцирует человеческую фетотоксичность (снижение почечной функции, олигогидрамниоз, задержка окостенения черепа) и токсичность для новорожденных (почечная недостаточность, гипотония, гиперкалиемия). (См. Также 5.3 — «Доклинические данные о безопасности».)

Если во втором триместре беременности произошло воздействие антагонистов ангиотензина II, рекомендуется ультразвуковое исследование почечной функции и черепа.4).

Грудное вскармливание

Олмесартан выделяется с молоком кормящих крыс, но неизвестно, выделяется ли олмесартан с грудным молоком. Поскольку нет информации об использовании Olmetec во время кормления грудью, Olmetec не рекомендуется, и альтернативные методы лечения с более устоявшимися профилями безопасности во время кормления грудью предпочтительнее, особенно при кормлении новорожденного или недоношенного ребенка.

Краткое описание профиля безопасности:

Наиболее частыми побочными реакциями во время лечения Olmetec являются головная боль (7,7%), гриппоподобные симптомы (4,0%) и головокружение (3,7%).

В плацебо-контролируемых исследованиях монотерапии единственной побочной лекарственной реакцией, которая была однозначно связана с лечением, было головокружение (2,5% заболеваемость олмесартаном медоксомилом и 0,9% плацебо).

Частота также была несколько выше у олмесартана медоксомила по сравнению с плацебо при гипертриглицеридемии (2,0% против 1,1%) и при повышении уровня креатинфосфокиназы (1,3% против 0,7%).

Табличный список побочных реакций:

Побочные реакции от Olmetec в клинических испытаниях, исследования безопасности после авторизации и спонтанные сообщения обобщены в таблице ниже.

Следующие терминологии были использованы для классификации возникновения побочных реакций: очень часто (> 1/10); общий (> 1/100 до <1/10); необычно (> 1/1000 до <1/100); редко (> 1/10000 до <1/1000); очень редко (<1/10,0.

Сообщалось о единичных случаях рабдомиолиза во временной связи с приемом блокаторов рецепторов ангиотензина II.

Дополнительная информация о специальных группах населения

Детская популяция

Безопасность олмезартана медоксомила контролировалась у 361 ребенка и подростка в возрасте от 1 до 17 лет в течение 2 клинических испытаний. Хотя характер и серьезность нежелательных явлений аналогичны таковым у взрослых, частота следующих случаев выше у детей:

— Носовое кровотечение является распространенным побочным эффектом у детей (т.е. > От 1/100 до <1/10), о котором не сообщалось у взрослых.

— В течение 3 недель двойного слепого исследования частота возникновения возникающего головокружения и головной боли у детей в возрасте 6-17 лет почти удвоилась в группе с высокой дозой олмезартана.

Общий профиль безопасности олмесартана медоксомила у детей существенно не отличается от профиля безопасности у взрослых.

Пожилые люди (возраст 65 лет и старше)

У пожилых людей частота гипотонии немного увеличивается от редких до необычных.

Сообщение о предполагаемых побочных реакциях

Сообщение о предполагаемых побочных реакциях после разрешения лекарственного средства имеет важное значение. Это позволяет продолжать мониторинг баланса пользы / риска лекарственного средства. Медицинских работников просят сообщать о любых предполагаемых побочных реакциях через Схема желтой карточки

Тел: бесплатный телефон 0808 100 3352, веб-сайт: www.mhra.gov.uk/yellowcard

Доступна только ограниченная информация о передозировке у людей. Наиболее вероятным эффектом передозировки является гипотония. В случае передозировки пациент должен тщательно контролироваться, а лечение должно быть симптоматическим и поддерживающим.

Нет информации относительно диализуемости олмесартана.

Фармакотерапевтическая группа: антагонисты ангиотензина II, код ATC: C09C A 08.

Механизм действия / Фармакодинамические эффекты

Олмесартан медоксомил является мощным, перорально активным, селективным рецептором ангиотензина II (тип AT₁) антагонист. Ожидается, что он заблокирует все действия ангиотензина II, опосредованного АТ₁ рецептор, независимо от источника или пути синтеза ангиотензина II. Селективный антагонизм ангиотензина II (AT₁) рецепторы приводят к повышению уровня ренина в плазме и концентрации ангиотензина I и II, а также к некоторому снижению концентрации альдостерона в плазме.

Ангиотензин II является первичным вазоактивным гормоном системы ренин-ангиотензин-альдостерон и играет значительную роль в патофизиологии гипертонии через тип 1 (AT₁) рецептор.

Клиническая эффективность и безопасность

При гипертонии олмезартан медоксомил вызывает зависимое от дозы длительное снижение артериального давления. Не было никаких признаков гипотонии первой дозы, тахифилаксии во время длительного лечения или гипертонии отскока после прекращения терапии.

Дозировка олмесартана медоксомила один раз в день обеспечивает эффективное и плавное снижение артериального давления в течение 24-часового интервала дозы. Один раз в день дозировка приводила к аналогичному снижению артериального давления при дозировке два раза в день при той же общей суточной дозе.

При непрерывном лечении максимальное снижение артериального давления достигается через 8 недель после начала терапии, хотя значительная часть эффекта снижения артериального давления уже наблюдается через 2 недели лечения. При использовании вместе с гидрохлоротиазидом снижение артериального давления является аддитивным, и совместное введение хорошо переносится.

Влияние олмесартана на смертность и заболеваемость пока неизвестно.

Рандомизированное исследование по профилактике микроальбуминурии при ольмезартане и диабете (ROADMAP) у 4447 пациентов с диабетом 2 типа, нормоальбуминурией и, по крайней мере, одним дополнительным сердечно-сосудистым фактором риска, исследовало, может ли лечение олмезартаном задержать начало микроальбуминурии. В течение средней продолжительности наблюдения 3,2 года пациенты получали олмесартан или плацебо в дополнение к другим антигипертензивным агентам, кроме ингибиторов АПФ или АРБ.

Что касается первичной конечной точки, исследование продемонстрировало значительное снижение риска времени до начала микроальбуминурии в пользу олмесартана. После корректировки на различия BP это снижение риска больше не было статистически значимым. У 8,2% (178 из 2160) пациентов в группе олмесартана и у 9,8% (210 из 2139) в группе плацебо развилась микроальбуминурия.

Для вторичных конечных точек сердечно-сосудистые события произошли у 96 пациентов (4,3%) с олмесартаном и у 94 пациентов (4,2%) с плацебо. Частота сердечно-сосудистой смертности была выше при приеме олмесартана по сравнению с лечением плацебо (15 пациентов (0,7%) против. 3 пациента (0,1%), несмотря на аналогичные показатели для нефатального инсульта (14 пациентов (0,6%) против. 8 пациентов (0,4%), нефатальный инфаркт миокарда (17 пациентов (0,8%) против. 26 пациентов (1,2%) и не сердечно-сосудистая смертность (11 пациентов (0,5%) против. 12 пациентов (0,5%)). Общая смертность от олмезартана была численно увеличена (26 пациентов (1,2%) против. 15 пациентов (0,7%)), что было обусловлено главным образом большим количеством смертельных сердечно-сосудистых событий.

Ольмесартан, снижающий частоту почечной недостаточности на конечной стадии в исследовании диабетической нефропатии (ОРИЕНТ), исследовал влияние олмесартана на почечные и сердечно-сосудистые исходы у 577 рандомизированных пациентов с диабетом 2 типа в Японии и Китае с явной нефропатией. В течение медианного периода наблюдения 3,1 года пациенты получали олмесартан или плацебо в дополнение к другим антигипертензивным препаратам, включая ингибиторы АПФ.

Первичная составная конечная точка (время до первого события удвоения креатинина в сыворотке, терминальная почечная недостаточность, смерть от всех причин) произошла у 116 пациентов в группе олмесартана (41,1%) и у 129 пациентов в группе плацебо (45,4%) ( HR 0,97 (95% ДИ от 0,75 до 1,24););). Составная вторичная сердечно-сосудистая конечная точка возникла у 40 пациентов, получавших олмесартан (14,2%) и 53 пациентов, получавших плацебо (18,7%). Эта составная сердечно-сосудистая конечная точка включала сердечно-сосудистую смертность у 10 (3,5%) пациентов, получавших олмезартан, по сравнению с 3 (1,1%), получавших плацебо, общую смертность 19 (6,7%) против 20 (7,0%), нефатальный инсульт 8 (2,8%) против 11 (3,9%) и нефатальный инфаркт миокарда (3).

Детская популяция

Антигипертензивные эффекты олмезартана медоксомила в педиатрической популяции оценивали в рандомизированном двойном слепом плацебо-контролируемом исследовании у 302 пациентов с гипертонической болезнью в возрасте от 6 до 17 лет. Исследуемая популяция состояла из полностью черной когорты из 112 пациентов и смешанной расовой когорты из 190 пациентов, включая 38 чернокожих. Этиология гипертонии была преимущественно эссенциальной гипертензией (87% черной когорты и 67% смешанной когорты). Пациенты, которые весили от 20 до <35 кг, были рандомизированы до 2,5 мг (низкая доза) или 20 мг (высокая доза) олмесартана медоксомила один раз в день, а пациенты, которые весили> 35 кг, были рандомизированы до 5 мг (низкая доза) или 40 мг (высокая доза) олмесартана медоксомила один раз в день. Ольмесартан медоксомил значительно снижал как систолическое, так и диастолическое артериальное давление с поправкой на массу в зависимости от дозы. Олмесартан медоксомил как в низких, так и в высоких дозах значительно снижал систолическое артериальное давление на 6,6 и 11,9 мм рт. Ст. От исходного уровня соответственно. Этот эффект также наблюдался в течение 2 недель рандомизированной фазы абстиненции, при которой как среднее систолическое, так и диастолическое артериальное давление продемонстрировали статистически значимый отскок в группе плацебо по сравнению с группой олмесартана. Лечение было эффективным как у детей с первичной, так и вторичной гипертензией. Как отмечалось у взрослых популяций, снижение артериального давления было меньше у чернокожих пациентов.

В том же исследовании 59 пациентов в возрасте от 1 до 5 лет, которые весили> 5 кг, получали 0,3 мг / кг олмесартана медоксомила один раз в день в течение трех недель в открытой фазе, а затем были рандомизированы для приема олмесартана медоксомила или плацебо в двойной слепой фазе. ,. В конце второй недели отмены среднее систолическое / диастолическое артериальное давление в корыте было на 3/3 мм рт.ст. ниже в группе, рандомизированной в олмезартан медоксомил; эта разница в артериальном давлении не была статистически значимой (95% C.I. -2-7 / -1-7).

Другая информация:

Два крупных рандомизированных контролируемых исследования (ONTARGET (Ongoing Telmisartan Alone и в сочетании с Ramipril Global Endpoint Trial) и VA NEPHRON-D (Нефропатия по делам ветеранов при диабете)) исследовали использование комбинации ингибитора АПФ с блокатор рецептора ангиотензина II.

ONTARGET — это исследование, проведенное у пациентов с сердечно-сосудистыми или цереброваскулярными заболеваниями в анамнезе или сахарным диабетом 2 типа, сопровождаемое признаками повреждения конечного органа. VA NEPHRON-D был исследованием у пациентов с сахарным диабетом 2 типа и диабетической нефропатией.

Эти исследования не показали значительного положительного влияния на почечные и / или сердечно-сосудистые исходы и смертность, в то время как наблюдался повышенный риск гиперкалиемии, острого повреждения почек и / или гипотонии по сравнению с монотерапией. Учитывая их сходные фармакодинамические свойства, эти результаты также актуальны для других ингибиторов АПФ и блокаторов рецепторов ангиотензина II.

Поэтому ингибиторы АПФ и блокаторы рецепторов ангиотензина II не следует применять одновременно у пациентов с диабетической нефропатией.

ALTITUDE (Испытание алискиреном при диабете 2 типа с использованием сердечно-сосудистых и почечных заболеваний) было исследование, предназначенное для проверки преимуществ добавления алискирена к стандартной терапии ингибитором АПФ или блокатором рецептора ангиотензина II у пациентов с сахарным диабетом 2 типа и хроническим заболеванием почек, сердечно-сосудистые заболевания, или оба. Исследование было прекращено на ранней стадии из-за повышенного риска неблагоприятных исходов. Сердечно-сосудистая смерть и инсульт были численно более частыми в группе алискирена, чем в группе плацебо, и побочные эффекты и серьезные побочные эффекты (гиперкалиемия, гипотония и почечная дисфункция) чаще регистрировались в группе алискирена, чем в группе плацебо.

Поглощение и распределение

Олмесартан медоксомил является пролекарством. Он быстро превращается в фармакологически активный метаболит, олмесартан, эстераз в слизистой оболочке кишечника и в портальной крови во время всасывания из желудочно-кишечного тракта.

В плазме или экскрементах не было обнаружено неповрежденного олмесартана медоксомила или неповрежденной боковой цепи. Средняя абсолютная биодоступность олмезартана из состава таблетки составила 25,6%.

Средняя пиковая концентрация в плазме (C_{Максимум}) олмесартана достигается в течение примерно 2 часов после перорального приема олмесартана медоксомила, а концентрации олмесартана в плазме увеличиваются приблизительно линейно с увеличением однократных пероральных доз до примерно 80 мг.

Пища оказала минимальное влияние на биодоступность олмесартана, и поэтому олмесартан медоксомил можно вводить с пищей или без нее.

Клинически значимых гендерных различий в фармакокинетике олмесартана не наблюдалось.

Олмесартан тесно связан с белком плазмы (99,7%) но вероятность клинически значимых взаимодействий смещения связывания белка между олмесартаном и другими сильно связанными совместно вводимыми препаратами низкая (что подтверждается отсутствием клинически значимого взаимодействия между олмесартаном медоксомилом и варфарином). Связывание олмезартана с клетками крови незначительно. Средний объем распределения после внутривенного введения низок (16 — 29 л).

Биотрансформация и элиминация

Общий клиренс плазмы обычно составлял 1,3 л / ч (CV, 19%) и был относительно медленным по сравнению с печеночным кровотоком (около 90 л / ч). После однократного перорального приема ¹⁴С-меченный олмесартан медоксомил, 10-16% введенной радиоактивности выводится с мочой (подавляющее большинство в течение 24 часов после введения дозы), а остальная часть восстановленной радиоактивности выводится с калом. Исходя из системной доступности 25,6%, можно рассчитать, что абсорбированный олмесартан очищается как почечной экскрецией (около 40%), так и гепато-билиарной экскрецией (около 60%). Вся восстановленная радиоактивность была идентифицирована как олмесартан. Никакого другого значительного метаболита обнаружено не было. Энтерогепатическая рециркуляция олмесартана минимальна. Поскольку большая часть олмесартана выводится через желчевыводящие пути, применение у пациентов с обструкцией желчи противопоказано.

Конечный период полувыведения олмесартана варьировался от 10 до 15 часов после многократного перорального приема. Устойчивое состояние было достигнуто после первых нескольких доз, и дальнейшее накопление не было очевидным после 14 дней повторного дозирования. Почечный клиренс составлял приблизительно 0,5-0,7 л / ч и не зависел от дозы.

Фармакокинетика в особых группах населения

Детская популяция:

Фармакокинетика олмесартана была изучена у детей с гипертонической болезнью в возрасте от 1 до 16 лет. Клиренс олмесартана у детей был аналогичен клиренсу у взрослых пациентов при корректировке по массе тела.

Фармакокинетическая информация отсутствует у детей с нарушениями функции почек.

Пожилые люди (возраст 65 лет и старше):

У пациентов с гипертонической болезнью AUC в стационарном состоянии был увеличен примерно на 35% у пожилых людей (65–75 лет) и примерно на 44% у очень пожилых людей (> 75 лет) по сравнению с более молодой возрастной группой. Это может быть, по крайней мере, частично связано со средним снижением почечной функции в этой группе пациентов.

Почечная недостаточность:

У пациентов с почечной недостаточностью AUC в устойчивом состоянии увеличился на 62%, 82% и 179% у пациентов с легкой, умеренной и тяжелой почечной недостаточностью, соответственно, по сравнению со здоровым контролем.

Печеночная недостаточность:

После однократного перорального введения значения AUC олмезартана были на 6% и 65% выше у пациентов с легкой и умеренной гепатической недостаточностью, соответственно, чем у соответствующих им здоровых контролей. Несвязанная фракция олмесартана через 2 часа после введения дозы у здоровых людей, у пациентов с легкой печеночной недостаточностью и у пациентов с умеренной печеночной недостаточностью составила 0,26%, 0,34% и 0,41% соответственно. После повторного введения дозы у пациентов с умеренной печеночной недостаточностью среднее значение AUC по олмезартану снова было примерно на 65% выше, чем при соответствующем здоровом контроле. Олмесартан означает C_{Максимум} значения были одинаковыми у лиц с нарушениями функции печени и здоровья. Олмесартан медоксомил не оценивался у пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью.

Наркотиков взаимодействий

Секвестр желчной кислоты colesevelam :

Одновременный прием 40 мг олмезартана медоксомила и 3750 мг гидрохлорида колесевелама у здоровых людей привел к снижению на 28% C_{Максимум} и снижение AUC олмесартана на 39%. Меньшие эффекты, снижение C на 4% и 15%_{Максимум} и AUC соответственно наблюдались, когда олмезартан медоксомил вводили за 4 часа до гидрохлорида колесевелама. Период полувыведения олмесартана был снижен на 50-52% независимо от того, вводили ли он одновременно или за 4 часа до гидрохлорида колесевелама.

В исследованиях хронической токсичности на крысах и собаках олмесартан медоксомил показал эффекты, аналогичные другим AT₁ антагонисты рецепторов и ингибиторы АПФ: повышенная мочевина в крови (BUN) и креатинин (из-за функциональных изменений почек, вызванных блокированием AT₁ рецепторы); снижение массы сердца; снижение параметров эритроцитов (эритроциты, гемоглобин, гематокрит); гистологические признаки повреждения почек (регенеративные поражения почечного эпителия, утолщение базальной мембраны, дилатация канальцев). Эти неблагоприятные воздействия, вызванные фармакологическим действием олмесартана медоксомила, также имели место в доклинических исследованиях на других АТ₁ антагонисты рецепторов и ингибиторы АПФ и могут быть уменьшены путем одновременного перорального введения хлорида натрия.

У обоих видов наблюдалась повышенная активность ренина в плазме и гипертрофия / гиперплазия юкстагломерулярных клеток почки. Эти изменения, которые являются типичным эффектом класса ингибиторов АПФ и других АТ₁ антагонисты рецепторов, по-видимому, не имеют клинической значимости.

Как и другие AT₁ Было обнаружено, что антагонисты рецепторов олмесартан медоксомил увеличивает частоту разрывов хромосом в клеточных культурах in vitro. Никаких соответствующих эффектов не наблюдалось в нескольких исследованиях in vivo с использованием олмесартана медоксомила при очень высоких пероральных дозах до 2000 мг / кг. Общие данные комплексного тестирования на генотоксичность показывают, что олмесартан вряд ли будет оказывать генотоксическое действие в условиях клинического применения.

Олмесартан медоксомил не был канцерогенным ни у крыс в двухлетнем исследовании, ни у мышей при тестировании в двух 6-месячных исследованиях канцерогенности с использованием трансгенных моделей.

В репродуктивных исследованиях на крысах олмезартан медоксомил не влиял на фертильность, и не было никаких признаков тератогенного эффекта. Как и у других антагонистов ангиотензина II, выживаемость потомства снижалась после воздействия олмесартана медоксомила, а расширение таза почки наблюдалось после воздействия плотин в конце беременности и лактации. Как и другие антигипертензивные средства, было показано, что олмесартан медоксомил более токсичен для беременных кроликов, чем для беременных крыс, однако признаков фтотоксического эффекта не было.

Ядро планшета

Целлюлоза, микрокристаллическая

Моногидрат лактозы

Гидроксипропилцеллюлоза

Низкозамещенная гидроксипропилцеллюлоза

Стеарат магния

Таблетка пальто

Диоксид титана (E 171)

Talc

Гипромеллоза

Ламинированная блистерная упаковка из полиамида / алюминия / поливинилхлорида // алюминия.

Упаковки из 14, 28, 30, 56, 84, 90, 98 и 10 х 28 таблеток, покрытых оболочкой.

Упаковки с перфорированными блистерами с единичной дозой из 10, 50 и 500 таблеток, покрытых оболочкой.

Не все размеры упаковки могут продаваться.

Daiichi Sankyo UK Limited

Чалфонт Парк

Джеррардс Кросс

Англия

SL9 0GA

ВЕЛИКОБРИТАНИЯ

Olmetec 10 мг: PL 08265/0015

Olmetec 20 мг: PL 08265/0016

Olmetec 40 мг: PL 08265/0017

А

Б

В

Г

Д

Е

З

И

Й

К

Л

М

Н

О

П

Р

С

Т

У

Ф

Х

Ч

Ш

Э

Ю

Я